— І домовився з Беатою де ла Пенья, — кивнув Філіп. — Що ж, біс з тобою, залишайся. Коли вона прийде?

— Опівночі.

— От опівночі й почнеш… мм… чергування.

— Красно дякую, монсеньйоре! — вклонився паж.

— І без твоєї вдячності якось проживу. Ану, геть звідси, поки я не передумав!

Д’Обіак прожогом вискочив з кімнати і щільно зачинив за собою двері.

Ґабріель підсунув ближче до дивана стілець і сів.

— Цікаво, — промовив Філіп. — Як зараз Марґарита?

— Дуже засмучена, але спокійна, — відповів Ґабріель, хоч запитання було суто риторичним. — Звеліла Констанці де ла Пенья читати їй Новий Заповіт.

— Що саме?

— Здається, Одкровення.

— Це серйозно… Отже, ти бачився з Матильдою?

— Так.

— І як вона?

Ґабріель похнюпився і промовчав.

— Облиш це, братику, — співчутливо сказав Філіп. — Послухайся моєї поради, дай дівчині спокій.

— Ні, — вперто похитав головою Ґабріель. — Я все одно одружуюся з нею. Я завоюю її кохання.

Філіп важко зітхнув:

— Що ж, воля твоя…

Якийсь час обоє мовчали. Філіп лежав горілиць, заплющивши очі. Незважаючи на втому, з його обличчя не збігав заклопотаний вираз.