— Так, — сумно погодилася Ізабела. — Тоді б усе склалося інакше. Особливо для мене… Дізнавшись про твоє одруження, батько дуже розсердився — і більше на себе та на мене, ніж на тебе. Він докоряв собі за надмірну обережність і поміркованість, а мені — що я, доросла дівчина, не змогла звабити такого шмаркача, як ти. — Вона нервово хихотнула. — Ось так. Попервах батько хотів звернутися до Святого Престолу з вимогою визнати твій шлюб недійсним, та потім передумав, плюнув на все і віддав мене заміж. — Ще одне зітхання. — Він запропонував мені на вибір дві кандидатури — кузена Фернандо і цього… бр! — Ізабела гидливо здригнулася.

— І ти обрала Філіпа Французького?

— Так…

— А чому його, чом не Фернандо? Тільки тому, що він наступник престолу?

— Ні, Філіпе, не тому. Я вчинила так через тебе. Одружившись, ти поїхав до Кастилії — а я не хотіла зустрічатися з тобою. Тоді я зненавиділа тебе, я ладна була вдавити тебе… Якби ж я знала…

Філіп затулив її рота поцілунком. Він вже чув такі слова від Амеліни і не хотів почути їх ще раз від іншої жінки.

— Минулого не повернеш, люба. Досить гірких спогадів. Ходімо до спальні, у нас дуже мало часу.

Ізабела затремтіла.

— Філіпе… милий…

— Ти не хочеш? — здивовано спитав він. — Вже передумала?

Вона напружилася і зблідла.

— Ні-ні! Я… хочу, але… Тільки не треба поспішати. У нас ще півтори години… навіть більше… Прошу тебе, не поспішай. Будь ласка…

Філіп ніжно торкнувся долонями до її блідих щік.

— Тобі страшно?

— Т-так…

— Ти боїшся перелюбу?

— Ні… ні… Я… я боюся…

— Ти боїшся кохатися?

Ізабела схлипнула — раз, другий, третій…

— Так хіба я коли-небудь кохалася?! — істерично викрикнула вона і вибухнула нестримним плачем.