— А коли хтось сюди навідається, ти ні про що не знаєш.

— Ну, звичайно, звичайно…

— А також доглянь за нашими конями, — додав Жакомо і попрямував до рогу будинку.

А тим часом троє молодих людей ввійшли у віддалене приміщення підвалу, яке до остраху нагадувало найсправжнісіньку катівню.

Там перебувало четверо осіб. Одним з них був Ґоше, Філіпів слуга; він сидів за старезним столом, навпроти одягненого в чорне чоловіка років тридцяти. На столі стояла почата пляшка вина, три запалені свічки в свічнику, а також повна чорнильниця. Перед чоловіком у чорному лежало кілька аркушів чистого пергаменту і півдюжини нових зачищених пір’їв.

У протилежному кутку приміщення, біля жаровні з жевріючим вугіллям, клопоталися двоє роздягнених до пояса здорованів; вони розкладали на підлозі моторошні на вигляд інструменти, про призначення яких було легко здогадатися.

При появі сеньйорів усі четверо присутніх схопилися на ноги і шанобливо вклонились.

— Ваша світлосте, — сказав Ґоше Шатоф’єрові. — Оце ті самі люди, що їх ми чекали: молодший секретар управи міста Санґоси майстер Ліворес, а також майстер міський кат з підручним.

— Молодчина, Ґоше, — схвально промовив Ернан. — Ти чудовий слуга.

— А де ж злочинець? — запитав Рікард, тривожно озираючись довкола.

— Ну, раз ви вже прийшли, панове, — відповів секретар, — то і його незабаром мають привести.

З цими словами він запитливо поглянув на Ернана, але той вдав, що не зрозумів його погляду.

— А ви не скажете, — допитувався Рікард, — в чому полягає його злочин?

— Хіба ви не знаєте? — щиро здивувався майстер Ліворес. — А втім, я теж довідався про це лише після приїзду сюди. До вашого відома, пане, ми маємо допитувати злочинця, звинуваченого в замахові на життя її високості Марґарити Наварської.

— О, Боже! — здригнувся Рікард. — Як же так!… Господи помилуй!… Хто?… Хто?…

— І цей злочинець, — незворушно продовжував секретар, навіть не підозрюючи, як він розважає цим Шатоф’єра. — Уявіть собі, цей злочинець — ні хто інший, як сам пан віконт Іверо.

Розділ L

Розділ L