— Мм… Так.

— І давно вона у вас служить?

— Ні, лише тиждень. Це Александр попросив мене взяти її до себе… Ну… Ви ж розумієте…

— Розуміємо, — кивнув Ернан. — А ця Дора звідки?

— Раніше вона служила в кузини Іверо, та коли Гелена довідалася…

— Коли Гелена довідалася, — допомогла їй Бланка, — що її покоївка плутається з Александром, то прогнала її геть.

— Зрозуміло, — сказав Шатоф’єр. — А тепер, пані, я заздалегідь перепрошую за дуже нескромне запитання, я дуже шкодую, що мушу поставити його, але…

Жоана напружилася і зблідла, як полотно. Її пальці вчепилися в поруччя крісла.

— Я слухаю вас, пане, — через силу промовила вона.

— Коли сьогодні ваш брат приходив до вас, про що ви з ним розмовляли?

— Це дуже нескромне запитання, пане ґрафе, — тільки й сказала ґрафівна і закусила нижню губу. Але обличчя її виражало явне полегшення; очевидно, вона чекала куди більш нескромного запитання.

— Пані, — знову заговорив Ернан. — Дуже прошу вас відповісти, задля вашого ж блага. Подивіться на нас — ми всі ваші друзі. Пан Гамільтон, з яким ви твердо вирішили одружитися. Пані Бланка, яку ви трохи побоюєтеся, а проте поважаєте її. Ваш кузен Філіп — він почуває до вас щиру симпатію. І нарешті я — пані Бланка може поручитися за мене. Повірте, я зичу вам тільки добра.

— Довірся ґрафові, Жоано, — підтримала його Бланка. — Довірся всім нам. Я ручаюся за пана де Шатоф’єра і за кузена Філіпа.

Жоана важко зітхнула.

— Гаразд. Я розмовляла з Александром про пана барона.

— То він знає про вас?

— Так, знає.

— І схвалює ваш зв’язок?

— Ну… В душі він проти, однак свою згоду дав.

— На ваш шлюб?