— Так.
— І коли ж?
— Минулого тижня. Але з випробувальним терміном.
— В якому розумінні?
— Александр зажадав, щоб я приховувала це доти, доки він не пересвідчиться в серйозності намірів Рі… пана Гамільтона.
— І ви приховували?
— Так. Хоч… Я мусила довіритися Гелені, щоб… щоб…
— Я знаю, — кивнув Ернан. — Ну, ось ми й дійшли до найделікатнішого моменту в нашій бесіді. Скажіть, пані, як ваш брат ставився до ваших нічних побачень з паном бароном?
Жоанині щоки спалахнули яскравим рум’янцем сорому. Вона прикрила лице руками, ладна зараз же провалитися крізь землю.
— Він не схвалює цього. Тому він і приїхав сюди… попередити, що я не повинна…
— І ви пообіцяли йому?
— Так.
— Проте, як видно, ви й не думали дотримуватися своєї обіцянки.
— Ні, що ви! Я збиралася все пояснити Річардові й попросити його піти звідси. Як я можу не послухатися Александра, він такий добрий до мене.
— Добрий! — вражено прошептала Бланка. — Вона вважає його добрим!… Боже мій!…
— Якщо ми розповімо їй зараз, — тихо промовив Ернан, — почнеться істерика. А тим часом наближається розв’язка… — Він підвівся з канапи. — Пані ґрафівно, пане бароне. Можливо, моя пропозиція видасться вам вельми дивною, але я просив би вас найближчу годину, максимум півтори, провести в покоях пані Бланки.
Жоана відняла руки від обличчя і здивовано втупилася в Шатоф’єра.
— Але навіщо? Я не розумію… — Вона повернулася до Бланки. — Кузино! Хоч ти поясни мені, що все це означає?
Обмінявшись з Ернаном швидкими поглядами, Бланка підійшла до Жоани, опустилася перед нею навпочіпки і взяла її руки в свої.
— Хуаніто[48], — лагідно і водночас твердо заговорила вона. — Коли я скажу тобі, що так треба, ти послухаєшся мене? Не ставлячи ніяких запитань, не вимагаючи ніяких пояснень — просто тому, що