— Так, — прошептав собі під носа зловмисник. — Тепер направо… Он ті двері. Йдіть за мною, кузене.

Вони проминули ще одну кімнату і опинилися перед дверима в спальню. Зловмисник обережно прочинив її, і напівтемряву кімнати, де вони перебували, розрізала тонка смужка світла. У спальні, вочевидь, горіла свічка.

Зловмисник завмер і кілька секунд почекав. Ніякої реакції на прочинені двері не було. Тоді він ширше відчинив їх. Симон квапливо відступив убік і сховався в тіні. Зловмисник застережно підняв пальця і вкрадливою ходою ввійшов до спальні.

На нічному столику біля ліжка горіла свічка. У ліжку долілиць лежала вкрита до плечей дівчина; її пишне темно-каштанове волосся віялом розсипалося по ковдрі та подушках.

Зловмисник зупинився посеред спальні і вдоволено осміхнувся. Його права рука потяглася до пояса, де висів короткий кинджал. Аж це між лопаток йому кольнуло щось гостре, а в лікоть мертвою хваткою вчепилися чиїсь сталеві пальці. У той же момент з-за запони ліжка виглянула білява Філіпова голова.

— Отакої! — вражено промовив він. — Це ж треба, які люди вшанували нас своїм візитом…

Дівчина, що лежала в ліжку, швидко перекинулася на бік, щоб глянути на зловмисника… і раптом її красиве лице спотворила ґримаса непідробного жаху. Широко розкриваючи рот, вона судомно хапала повітря, ніби видобута з води риба. Зіниці її очей розширилися майже на всю райдужну оболонку.

— Гра скінчена, доне Фернандо, — пролунав за спиною зловмисника голос Шатоф’єра. — Ім’ям вищої справедливості ми арештовуємо вас за спробу вбивства пані Жоани Наварської, ґрафівни Біскайської.

— Боже! — з невимовним болем у голосі прошептала Бланка, щойно до неї повернулася здатність говорити. — Боже милостивий! Мій брат — убивця!…

Розділ LVI

Розділ LVI

Рікард Іверо

Тибальдові якраз снилося, що він силкується надягнути на себе наварську корону, але величезні гіллясті роги заважають йому це зробити, коли в його віщий сон увірвався гучний стукіт у двері і стривожений дівочий голос, що говорив:

— Прокидайтеся, кузино! Та прокиньтеся ж, нарешті!

Тибальд розплющив очі. У кімнаті панувала непроглядна пітьма — увечері, перш ніж лягти в ліжко, вони зачинили на вікнах віконниці і запнули їх шторами.

— Кузино! — правив своєї ніжний голосок з-за дверей. — Я знаю, що ви тут. Відгукніться ж!

Марґарита, що лежала в Тибальдових обіймах, прибрала голову з його плеча і відкинулася на подушку.