Однак виразне погіршення стану здоров’я змусило мене скоритися категоричній забороні лікаря їхати до Норвегії, і я звелів повідомити королю Гокону VII, що з глибоким жалем мушу перервати свою поїздку і найкоротшою дорогою повернутися додому.
Виправу з данської столиці і поїздку потягом до Стокгольма я здійснив у хворобливому стані. З центрального вокзалу Стокгольма я відразу ж поїхав у порт і ліг у ліжко на «Тармо», який відчалив і вирушив у напрямі батьківщини.
Хоча мене й розчарувало передчасне закінчення поїздки, підсумками її я був задоволений, і мені здавалося, що я зумів внести свою пайку в сприяння взаємодії, якої я так щиро прагнув.
Наступним кроком зовнішньополітичної програми стали нові вибори. 24 лютого парламент було розпущено, і на цьому урочистому заході я зачитав промову, яка з огляду на близьку передвиборну боротьбу стала моїм особистим зверненням до фінляндського народу:
Величезний бурун розколу й неспокою прокочується в наші дні по всьому світі. Якщо ми не зуміємо захиститися самі й не матимемо одностайності в боротьбі, ця хвиля знесе греблю, зруйнує нашу маленьку країну і знищить нас. Нехай фінляндський народ, який такою дорогою ціною виборов омріяну й щойно здобуту свободу, стане й тепер як один до її оборони. Заради цієї одностайності ми згуртовано намагатимемося узгоджувати суперечливі прагнення і поставимо добробут Вітчизни вище за всі групові та класові інтереси. У цьому сенсі провідною зорею законодавства мусить бути почуття обов’язку перед незаможними людьми суспільства. Нехай наше суспільство та всі його члени зможуть на цих засадах, попри розкол, що оточує нас, зберегти і ще більше зміцнити в собі відчуття національної єдності, конче потрібне для забезпечення блага і свободи Вітчизни.