У важкий момент Парламент Фінляндії запросив Вас стати очільником нашої держави. Ви прийняли запрошення, і Вам судилося виконати великі завдання, покладені на Ваші плечі.

І під час виконання цих своїх завдань Ви стали взірцем і натхненником для нашого народу. Будучи головнокомандувачем армії й очільником держави, Ви перед усім народом висловлювали шляхетні думки, прищеплювали вимоги морального обов’язку, лицарства й патріотизму, який підноситься над партійними поглядами.

Праця — найкраща подяка її виконавцю. Ми наважуємося сподіватися, що закладені підвалини збережуться й свобода та незалежність Фінляндії стануть хвалою й пам’ятником Вашій великій справі. Але все ж ми відчували потребу висловити подяку й захотіли створити особливий національний фонд, який матиме Ваше ім’я і збереже пам’ять про Вас прийдешнім поколінням.

Запевняємо Вас у глибокій подяці нашого народу й просимо прийняти як почесний подарунок цей фонд, отримувати з нього відсотки впродовж життя і розпорядитися його капіталом.

Ця урочиста декларація свідчила, що я мав рацію, ні на мить не сумніваючись, що в Фінляндії є широкі верстви населення, для яких здобутки визвольної війни — дорогоцінна і відповідальна спадщина. Тим більше мене гнітило, коли я зауважував, що, з другого боку, існує та сама політика поступок ворогам суспільства, від наслідків якої я так вагомо застерігав у промові, адресованій делегації Національної коаліційної партії.

Ще до укладання миру між Фінляндією й Радянським Союзом — а це відбулося в Тарту в жовтні 1920-го — уряд навесні того самого року дав дозвіл комуністичній партії скликати установчі збори й називатися Фінляндська соціалістична робітнича партія. Попри те що таємна центральна поліція на підставі неспростовних доказів вимагала ліквідувати партію й порушити судову справу проти її керівників за зраду батьківщини, це не викликало жодних дій з боку урядових кіл. Комуністи дістали змогу спокійнісінько продовжувати організовану діяльність і провадити пропаганду, а також брати участь у парламентських виборах 1922 року. Внаслідок цього комуністична партія змогла відрядити аж 22 представників, щоб вони пильнували в парламенті її інтереси — а також інтереси Москви.