Лише влітку 1923-го уряд почав реагувати. Керівники партії постали перед судом і отримали вироки, а Верховний суд оголосив так звану соціалістичну робітничу партію злочинною організацією. Минуло два роки, перш як її було ліквідовано, але й це не спинило її діяльність. Під назвою Фінляндська соціалістична партія робітників і дрібних хліборобів комуністам дозволили функціонувати далі.

Одним з принизливих наслідків того, що комуністи мали змогу спокійно провадити агітацію, став терор, який вони вчиняли на заводах, фабриках та інших робочих місцях щодо робітників, які мали патріотичні настрої, брали участь у визвольній війні і належали до шуцкору. На це явище уряд теж ніяк не відреагував. Тривала червона агітація у збройних силах. Пасивність влади фактично означала реабілітацію червоного заколоту, що оприявнювалася і активними діями — насамперед дедалі ширшими амністіями, частиною яких стало ще й повернення всіх громадянських прав. Амністії було поширено навіть на численних осіб, засуджених за тяжкі злочини, аж до ватажків заколоту — незважаючи на негативну резолюцію Верховного суду.

Як можна було здогадатися за цих умов, питання оборони країни теж стало яблуком розбрату між партіями. Мета лівих сил полягала в повному роззброєнні. 1921 року соціалістам вдалося домогтися відкладення розгляду нового закону про військову повинність на післявиборний час. Для позиції центристів у питанні оборони країни було характерне намагання зменшити тяготи військової повинності і виразне небажання йти на економічні жертви, потрібні для утримання збройних сил, не кажучи вже про поліпшення їх стану. Внаслідок цього частка асигнувань на оборону країни в державному бюджеті меншала з кожним роком: становивши 25,5 % 1919 року, вона до 1923 року поступово зменшилася до 14,7 %.

Крім того, в багатьох колах панувало патріотично-перебільшене уявлення про можливості, які існуватимуть у лиху годину. 1918 року армію було створено з нічого, тож гадалося, що коли по-справжньому знадобиться, для забезпечення оборони країни вистачить нового народного повстання. Утім, кожен мислячий громадянин мусив розуміти, що лише тимчасове ослаблення російської держави уможливило тоді здобуття нами свободи, і, лише виходячи з цього, ми могли сподіватися, що мирне становище триватиме. Ми отримали відстрочку на будівництво оборони країни, але чи надовго? Адже саме час — поряд з грішми — був насамперед потрібний для всебічного розвитку збройних сил, а ми ж лише почали цей процес.

Організаційні засади, розроблені для шуцкорів у часи мого регентства, виявилися придатною і тривкою основою для їх постійного вдосконалення. Однак плановий розвиток гальмувала прикра ощадливість в асигнуванні коштів, яка теж стала наслідком політики поступок лівим силам, — хоча шуцкорівська організація була доволі малобюджетним допоміжним чинником у збереженні порядку і збільшенні обороноздатності.