6 грудня Англія оголосила Фінляндії війну.
І урядова нота, і моя телеграма згодом зазнали гострої критики, насамперед під час судового процесу над призвідцями війни. З другого боку, розсудливі люди запитували, чи запобігли б ми оголошенню війни, зробленому на вимогу росіян, якби відповідь було сформульовано по-іншому.
У день незалежності Фінляндії 6 грудня 1941 року громадськість дістала три важливих звістки. Того дня парламент урочисто оголосив, що до держави долучено відвойовані терени, а на патріотичному святі в гельсінському Мессугаллі, де виступив з промовою президент республіки, публіку повідомили, з одного боку, про оголошення Англією війни, а з другого — про здобуття Медвеж’єгорська.
Те, що влада односторонньо скасувала територіальні приписи мирної угоди 1940 року, а отже, ще до миру, нічого не знаючи про його умови, оголосила про злучення Виборзького лену з Фінляндією, здавалося мені вельми небезпечним. Хоч цей захід, певно, таки пожвавив людей, можна було передбачити, що він викличе критику за кордоном і завдасть нам принижень під час укладання миру.
Прикро було, що стосунки з Англією, яка надавала нам таку цінну підтримку під час Зимової війни, остаточно розірвано після багатьох років гармонічної співпраці і в економічній, і в політичній царині. Це сталося лише за неповних два роки після того січневого дня 1940 року, коли Вінстон Черчиль у промові по радіо так оцінив боротьбу фінляндського народу проти того самого ворога, який мав кількісну перевагу й постійно загрожував нашому існуванню:
Лише Фінляндія — чудова, велична Фінляндія, перед якою постала моторошна небезпека — демонструє, на що здатні вільні люди. Послуга Фінляндії людству є неоціненною. Ми не здатні сказати, що судилося Фінляндії, але решта цивілізованого світу не могла б спізнати сумнішої драми, ніж якби той чудовий північний народ врешті зазнав розгрому і — здоланий набагато численнішою силою — рабства, гіршого від смерті. Якщо світло свободи, яке ще так яскраво сяє на закрижанілій півночі Європи, згасне, це віщуватиме повернення до темних часів, за яких будь-який слід двотисячнорічного поступу людства буде приречено на знищення.