Міркування генерала Йодля потвердили мою й найближчого оточення думку, що він порядна людина, яка навіть у часи невдач зважає на наші труднощі. Утім окреслені стратегічні перспективи не змогли вплинути на моє уявлення про становище.

Восени 1943 року держави Осі зазнали фатальних ударів не лише в середземноморському регіоні. На сході німці крок за кроком відступали назад до Дніпра, й поширеною була гадка, що вони втримаються на цій водяній перепоні до зими, а може, і довше. Проте цього не сталося. Росіянам вдалося за порівняно короткий час пробитися на плацдарми в багатьох місцях попід річкою, яку вони форсували в жовтні. За даними німців, ці успіхи врешті-решт зумовлювалися величезною кількістю привезених з Америки всюдихідних автомобілів, які уможливили просування грузькими українськими дорогами.

У Фінляндії після цих подій запанувала гнітюча, сповнена роздумів атмосфера. На початку листопада соціал-демократична партія опублікувала ще одну заяву, в якій не лише наполягала на праві Фінляндії на власний розсуд вийти з війни, а й наголошувала на тому, що це має статися без зволікань. Народ хоче миру, казала вона, але такого миру, який гарантуватиме нам незалежність і волю.

У середині листопада знову актуалізувалося питання миру. Державний секретар міністерства закордонних справ Швеції Бугеман на одній із зустрічей сповістив мадам Коллонтай, що, за отриманою інформацією, Фінляндія має бажання укласти мир. 20 листопада Коллонтай попросила державного секретаря довести до відома фінського уряду, що він може надсилати представників до Москви. Відбулося обговорення пропозиції в Державній раді, а Швеція натякнула, що готова допомогти нам харчовими продуктами, якщо контакт, спрямований на досягнення в питанні миру, призведе до зупинки імпорту з Німеччини. Відповідь уряду на запрошення росіян полягала в тому, що ми хочемо розпочати мирні перемовини, але не можемо здавати міста й інші життєво важливі для нас терени. Крім того, уряд попросив повідомити позицію совєтського уряду щодо інших питань, пов’язаних з укладанням миру, пояснюючи, що це не ускладнюватиме перемовин. Коли відповідь передали мадам Коллонтай, вона зазначила, що варто було заявити вихідним пунктом кордони 1940 року.

Тими днями міністр закордонних справ фон Рибентроп знову порушив питання про визнання уряду Муссоліні. Ба більше: на початку грудня Вільгельмштрасе передала послові Фінляндії меморандум, у якому критикувала політику фінляндського уряду, посилаючись на чутку про намагання укласти сепаратний мир. Нота закінчувалася вимогою підписати угоду, в якій Фінляндія зобов’яжеться не укладати сепаратного миру.