Так було стабілізовано фронт і на цій ділянці. Усі спроби переправитися через Вуоксу в її пониззі й форсувати межу Суванто–Тайпале було відбито.

У середині липня надійшли донесення про те, що ворог вивозить з Карельського перешийка гвардійські дивізії і більшість танкової й артилерійної маси. Ці сили він перекинув головно на балтійські фронти, що безпомилково свідчило: росіяни полишили думку добутися на південь Фінляндії. Після того відбувалися лише локальні атаки. Оборонці перешийка оговталися, а невдовзі з’явилася можливість зняти дві бригади й перевезти їх на войовище біля східного кордону.

У ті часи німці попросили повернути їм 122-гу піхотну дивізію й бригаду штурмової артилерії, що свідчило про їхню нагальну потребу в усіх військових ресурсах. Обидві частини добре впоралися із завданнями, особливо це стосується бригади, яка відважно допомагала долати багато криз на ВКТ-позиціях. На батьківщину вони поїхали наприкінці липня — на початку серпня.

Ілюстрацією того, наскільки мало було можливостей самостійно вибирати побратимів, є такий факт. Німецька дивізія біля Виборзької затоки воювала пліч-о-пліч з піхотним 200-м полком, зібраним з естонських добровольців. Вони стали під наші прапори, щоб збутися німецької влади, яка панувала на їхній батьківщині, і уникнути відряджання на чужі бойовиська в німецьких лавах. Коли бої перемістилися на естонський терен, добровольці попросили розформувати полк, щоб воювати далі на рідній землі. Відповідний наказ вийшов 16 серпня, і назавтра я мав нагоду висловити подяку цьому відважному полкові, коли делегація від нього прибула до Ставки.

Політику німців у балтійських країнах, як і взагалі на сході, безперечно можна назвати незбагненно короткозорою, адже вони навіть не надали автономії цим трьом балтійським націям, які влітку 1941 року зустрічали німецьке військо як визволителів і були готові брати участь у боях проти СССР. І взагалі поводження з естонцями, латишами й литовцями було далеко не найкращим. Від Фінляндії лунало чимало демаршів, з якими і я згоджувався, щоб домогтися змін. Наша позиція, щоправда, знаходила розуміння в німецькому командуванні, але позаяк визначальними були міркування націонал-соціалістичної партії, ці звернення нічого не давали. Німецька політика в балтійських країнах, поза всяким сумнівом, позбавила німецьку армію цінної підтримки.

Як я раніше зазначав, росіяни почали наступ у Східній Карелії одночасно з атакуванням ВКТ-позицій на Карельському перешийку. Ще до того, 16 червня, залишкам війська на свірській і мааселькській ділянках було наказано відходити до кордону, щоб їх не зачепив наступ, відбити який тепер здавалося неможливим. 18 червня широкий плацдарм на південному березі Свірі евакуювали, і ворог у це особливо не втручався. Коли росіяни три дні по тому переправилися через Свір у західній частині Олонецького перешийка, наше військо перейшло до стримувальних боїв. Те саме відбувалося й на мааселькській ділянці, де наступ розпочався 20 червня.