У листопаді 1943 року в Тегерані союзники ухвалили здійснити висадження десанту у Франції в червні 1944-го, поєднавши його з наступом на Німеччину на всіх фронтах. Просунувшись у січні й лютому 1944 року територією України до району Луцька в Польщі і до кордону з Естонією, а в березні аж до кордонів з Угорщиною й Румунією, росіяни забезпечили собі вигідні вихідні позиції для спільного наступу. Насамперед на північній ділянці забовваніла мета, якої варто було прагнути, — швидкий наступ на Ригу й Кенігсберг перетяв би комунікації німецької групи армій у балтійських країнах і суттєво наблизив би російські армії до столиці Німеччини, куди росіяни прагнули потрапити раніше від західних держав.

На цьому тлі здається, м’яко кажучи, дивним з військового погляду, що росіяни взагалі вдалися до наступальних дій проти Фінляндії. З одного боку, тому, що така широкомасштабна операція на другорядному фронті послаблювала й сповільнювала наступ у балтійських країнах, а з другого — що, поза всяким сумнівом, фінляндське питання було б розв’язано разом з поразкою німецької зброї, бо в такому разі Фінляндія лишилася б наодинці проти потужної Червоної армії. Що більше слабшала міць Німеччини в балтійському регіоні, то більше шансів вивести країну з війни з’являлося у фінського уряду. Легко можна було передбачити, що Фінляндія прийняла б помірні умови миру й без російського наступу й не становила б жодної загрози Совєтському Союзу на завершальній стадії війни. Якщо ми відмовилися від походу на Ленінград тоді, коли німці стояли на його околицях, а згодом, коли Німеччина перебувала на вершині своєї моці, вперто опиралися всім спробам долучити фінів до такої операції, то, мабуть, ніхто не уявляв, буцімто ми підемо на Ленінград після того, як німецьке військо було відігнано на 150 кілометрів на захід. Для вирішальних операцій проти німців росіянам не були потрібні ні фінляндська територія, ні терени, які ми зайняли. То чим пояснити наступ СССР на Фінляндію?

За інформацією союзників, совєтський уряд вирішив поглинути Фінляндію, перед тим як вдатися до інших справ. Авторитетний спостерігач, посол США в Анкарі Стейнгарт, який під час місії в Москві добре познайомився з російським життям, зазначив нашому послові в Туреччині, що цей наступ став цілковитою несподіванкою для західних країн і що становище Фінляндії надзвичайно серйозне. Можна було чекати, що Червона армія завдяки перевазі в силі увійде в Гельсінкі до середини липня, хоча це, мабуть, коштуватиме їй життя ста чи й двохсот тисяч вояків. Навіть якби Фінляндія зберегла незалежність, існувала б небезпека, що всю країну чи принаймні велику її частину буде захоплено. Цілком усвідомлюючи, що означає російська окупація, США хотіли завадити такому розвитку подій. Але посол Стейнгарт не приховував, що можливостей вплинути на Совєтський Союз, який знав свою силу, тоді фактично не залишилося. Він сказав: йому соромно, що його країна перетворила СССР на військову потугу, адже без американської допомоги він би зазнав поразки. Закінчив посол розмову словами: в Америці добре розуміють, що стати побратимами Німеччини Фінляндію змусили обставини.