У Східній Карелії було споруджено кілька задніх позицій, які тепер дуже придалися. На свірському і мааселькському напрямах ми мали чотири дивізії й дві бригади, проти яких ворог атакував 11 дивізіями і 6 бригадами, що доповнювалися дужими авіаційними, танковими й артилерійними підрозділами. Головний удар наступу було спрямовано на приладозький сектор, де 23 червня відбулися найінтенсивніші оборонні бої, коли росіяни десантувалися між Туулосом і Вітеле. За підтримки дужих авіаційних формацій, танків-амфібій і вогню з канонірських човнів дві бригади перетяли шосейку, яка пролягала берегом Ладозького озера, і залізницю на місто Олонець. Після безрезультатних спроб знищити плацдарм нашим вдалося вибитися звідти частково навпростець, частково — новозбудованою дорогою.

На деяких інших напрямах теж виникли кризи, усі з яких було подолано. Ворог навчився використовувати лісисту місцевість, що неодноразово оприявнилося під час стримувальних боїв. Треба було вивести військо в боєздатному стані до У-лінії, яка пролягала від Піткяранти до Лоймолан’ярві і на якій, як і на ВКТ-лінії, ми потребували кожної дивізії.

Тут нам теж вдалося здійснити маневр. 10 липня, після 20-денних безперервних стримувальних боїв, головні сили Олонецької групи дісталися до У-лінії, де їм ще один тиждень довелося вкрай напружувати сили, щоб відбити шалені атаки. Так минула кульмінація наступу, адже й тут росіяни знімали свої елітні частини й чимало артилерії. Більшість цих сил вони перекинули до балтійських країн, а решту — до Іломантсі, а також у лісову глушину між Лоймолою й Толваярві.

На тих далеких теренах військо і далі наполегливо та непохитно воювало, й останній бій війни минув під знаком активної оборони. Після того як надійшло підсилення з перешийка, бойова група, яку очолював генерал-майор Рааппана, наприкінці липня — на початку серпня перейшла до наступу на сході від Іломантсі, де перетяла комунікації двох російських дивізій, відбивши всі спроби надати їм допомогу. Утім забракло сил на те, щоб завадити оточеним російським дивізіям, які зазнали великих втрат у живій силі й покинули більшість техніки, пробитися до своїх позицій. Те, як наснажила нашу стомлену армію перемога в Іломантсі, мало неоціненне значення.

Після двомісячних боїв, які потребували залізних нервів, наше військо остаточно зупинило рух ворога на всіх фронтах.

Цікаво буде спробувати проаналізувати цілі й виконання генерального наступу росіян на Фінляндію, а також те, як він був пов’язаний із перебігом подій на великих фронтах.