— Мені потрібно скористатись вбиральнею.

Двері блоку біля ніг відчинилися. У коридорі було темно і безлюдно. Я запхав навушник і старий комбінезон під матрац, а браслет безпеки поклав у кишеню нової форми. Нагадуючи собі дихати, я виповз назовні та спустився драбиною.

На шляху до ліфта проминув кількох інших контрактників, але, як завжди, ніхто з них на мене і не глянув. Це було величезним полегшенням, тому що я боявся, що хтось мене впізнає і помітить, що я не в тій формі. Я стояв перед дверми ліфта затамувавши подих, поки система сканувала моє посвідчення майстра техобслуговування. Нарешті двері відчинилися.

— Доброго ранку, містере Таттл, — сказав ліфт, коли я увійшов досередини. — Який вам поверх?

— Вестибюль, — сказав я хрипло, і ліфт почав спускатися.

На моєму посвідченні працівника технічного обслуговування було надруковане ім’я «Гаррі Таттл». Я надав вигаданому містеру Таттлу повний доступ до всієї будівлі, а тоді перепрограмував браслет, щоб він виконував ті ж функції, що браслети майстрів. Коли двері та ліфт просканували мене, щоб перевірити, чи я маю необхідні права, браслет в кишені підтвердив, що все добре, замість того, щоб пропустити крізь мою дупу кілька тисяч вольт і затримати, поки не прибудуть охоронці.

Я мовчки спустився ліфтом вниз, намагаючись не дивитися на камери, встановлені над дверима. Тоді усвідомив, що, коли все закінчиться, відео зі мною ретельно вивчатимуть. Мабуть, його побачить Сам Сорренто, як і його начальство. Тому я подивився прямо в об’єктив, посміхнувся і почухав перенісся середнім пальцем.

Ліфт приїхав у вестибюль і двері відчинилися. Частково я очікував зустріти зовні армію охоронців. Але там був тільки натовп клерків середньої ланки, які чекали на ліфт. Я байдуже на них глянув і вийшов. Це було схоже на перетин кордону в іншу країну.

Між дверима та ліфтами снував постійний потік офісних робітників. Це були звичайні працівники, не боржники. Їм дозволяли повертатися додому в кінці їхньої зміни. Вони навіть могли звільнитись, якби захотіли. Цікаво, чи когось з них турбує той факт, що тисячі контрактних рабів живуть і працюють у цій же будівлі за кілька поверхів од них?

Я побачив біля стійки реєстрації двох охоронців та обійшов їх, прокладаючи крізь густий натовп шлях до довгого ряду автоматичних скляних дверей, які вели назовні — на свободу. Я змусив себе не бігти, поки проштовхувався крізь новоприбулих працівників. Просто майстер технічного обслуговування, людина прямує додому після довгої ночі перезавантаження роутерів. Це й все. Я точно не втікач з десятьма зетабайтами вкрадених даних компанії у кишені. Ні, сер.