Окинувши поглядом порожній дім, я зайшов у двір Мей Касахари. Вона розмістилася на пекучому осонні, уникаючи прохолодної тіні, яку кидав на землю дуб. Лежала горілиць у шезлонгу в неймовірно вузькому бікіні шоколадного кольору — смужечці тканини із шнурочками. «Невже людина може плавати в чомусь такому?» — засумнівався я. На Мей були ті ж самі окуляри, що й під час першої зустрічі, обличчя вкрилося великими краплями поту. Під шезлонгом лежав великий білий рушник, крем для засмаги й кілька журналів. Валялися також порожні банки з-під «спрайту», одна з яких правила за попільничку. На траві я помітив пластиковий шланг, недбало кинутий після попереднього користування.

Коли я підійшов, Мей підвелась і, простягнувши руку, вимкнула радіо. Порівняно з попереднім разом вона мала набагато засмагліший вигляд — так, ніби щоразу наприкінці тижня їздила на море. Усе її тіло — від мочок вух до кінчиків пальців на ногах — щільно засмагло. Напевне, вона щодня тільки те й робила, що пеклася на сонці. Можливо, й тоді, коли я сидів на дні колодязя. Я озирнувся навколо. У саду майже нічого не змінилося: той самий, дбайливо підстрижений просторий моріжок і ставок, усе ще без води, від самого вигляду якого пересихало в горлі.

Присівши на сусідньому з Мей шезлонгу, я вийняв з кишені лимонні карамельки. Від спеки вони розм’якли й прилипли до паперової обгортки.

Якийсь час Мей мовчки придивлялася до мене, а потім сказала:

— Заводний Птаху, що це за пляма на вашому обличчі? Родимка?

— Мабуть. Та, правду кажучи, сам не знаю, що це таке. І не помітив, як вона з’явилася.

Мей підвелася вище й пильно дивилася на моє обличчя. Стерла пальцем краплю поту біля носа й підсунула догори окуляри. Тепер її очей за темними лінзами майже не було видно.

— І не здогадуєтеся, де і як вона з’явилася?

— Зовсім.

— Зовсім?

— Побачив у дзеркалі після того, як вибрався з колодязя. Правду кажу.

— Болить?

— Не болить і не свербить. Лише трошки тепла.

— До лікаря зверталися?

Я похитав головою.

— Подумав, що не варто.

— Можливо, — сказала Мей. — Мені також лікарі не до вподоби.

Я зняв кепку, сонячні окуляри й витер хусточкою піт з чола. Моя сіра майка під пахвами потемніла від поту.

— Чудовий у тебе купальник, — сказав я.

— Дякую.