— Ніби виготовлено з відходів виробництва. Ефективно використано обмежені ресурси.

— Коли вдома нікого немає, я бюстгальтер завжди знімаю.

— Ну-ну!..

— Бо нема особливо чого прикривати, — сказала вона, ніби виправдовуючись.

Груди під бюстгальтером і справді були ще маленькі, без опуклостей.

— І ти в цьому коли-небудь плавала?

— Ніколи. Я взагалі не вмію плавати. А ви, Заводний Птаху?

— Умію.

— Скільки пропливаєте?

Я перевернув язиком карамель у роті.

— Скільки заманеться.

— Навіть десять кілометрів?

— А чому б ні? — відповів я й уявив собі, як плаваю на Криті в морі. «Чистісінький білий пісок і море, густого, як виноградне вино, кольору», — було написано в путівнику. Я не здогадувався, що таке море, густого, як виноградне вино, кольору. Мабуть, непогане. Я знову витер піт з обличчя.

— Дома нема нікого?

— Усі махнули на дачу в Ідзу.[41] Кінець тижня — поїхали купатися. Усі — це батьки й молодший брат.

— А ти не поїхала?

Мей тільки ледь-ледь здвигнула плечима. З-під рушника вийняла пачку «Short Hope», сірники й закурила.

— Який у вас страшний вигляд, Заводний Птаху!

— А чого б йому таким не бути, якщо я кілька днів сидів на дні темного колодязя і майже нічого не їв і не пив?

Мей зняла окуляри й повернулася обличчям до мене. Глибокий шрам біля її ока все ще залишався.