— Заводний Птаху, гніваєтесь на мене?

— Не знаю. Мені треба стільки передумати, що нема часу для гніву на тебе.

— Дружина повернулася?

Я похитав головою.

— Недавно листа прислала. Вона більше не повернеться. Якщо написала, що не повернеться, то так і буде.

— Коли щось вирішила, то вже свого наміру не змінить?

— Ні.

— Як мені вас жаль, Заводний Птаху! — сказала Мей і, підвівшись, легенько торкнулася рукою мого коліна. — Як мені вас жаль! Може, ви мені не повірите, але я збиралася наприкінці витягти вас із колодязя. Я просто хотіла вас трохи налякати, помучити. Настрашити, щоб ви закричали. Хотіла перевірити, наскільки ви здатні володіти собою й не панікувати.

Я не знав, що відповісти, а тому мовчки кивнув.

— А ви повірили в те, що я сказала? Що збираюся вас там заморити?

Я довго скручував у кульку обгортку лимонної карамельки.

— Не знаю. Мені здалося, що ти правду кажеш, і водночас — що лякаєш. Я не міг збагнути змісту твоїх слів, бо коли сидиш у колодязі й розмовляєш з кимось наверху, голос звучить дуже незвично. Зрештою, не важливо, що ти мала на увазі. Розумієш? Реальність складається, так би мовити, з кількох шарів. Так що в тій реальності ти, можливо, й справді збиралася мене вбити, а в цій — може, й ні. Гадаю, усе залежить від того, в котрій реальності перебуваєш ти, а в котрій — я.

Я запхав скручену в клубок обгортку карамельки в порожню банку з-під «спрайту».

— Заводний Птаху, я хочу вас попросити, — сказала Мей, вказуючи рукою на поливальний шланг, кинутий на траву. — Облийте мене водою. Бо від спеки голова наче дуріє, якщо час від часу не сполоснуся.

Я встав із шезлонга й підняв з трави синій пластиковий шланг, м’який і ще теплий від сонця. Повернув кран у затінку кущів і пустив воду. Спочатку із шланга пішла нагріта вода, майже окріп, а потім вона потроху остигала, аж поки не стала зовсім холодною. Тоді я спрямував її на Мей, що розляглася на траві.

Міцно зажмурившись, вона підставила тіло під струмінь.

— О, як приємно від холоду! А що, якби ви облилися?

— Але ж я не маю плавок! — відповів я. Однак побачивши, що Мей від такого душу отримує справжню насолоду, і відчуваючи, що несила терпіти спеку, я скинув майку, промоклу потом, нагнувся і, підставивши голову під шланг, ненароком ковтнув води. Вона виявилася холодною і смачною.