Пробудившись зі сну, я не на жарт злякався. Якийсь час навіть не міг прийти до тями. Пальці моїх рук дрібно тремтіли. Та водночас я дійшов одного висновку.

Я не можу й не повинен нікуди тікати. От що я вирішив. Хоч би куди я поїхав, воно обов’язково мене дожене. Будь-де.

18 Звістка з Криту Що впало з краю світу Добрі новини приходять до нас тихо

18

Звістка з Криту

Що впало з краю світу

Добрі новини приходять до нас тихо

Я довго, до останку, думав поїхати на Крит, але так і не поїхав. За тиждень до від’їзду колишня Крита Кано прийшла до мене з паперовим пакетом, повним продуктів, й приготувала вечерю. За вечерею ми майже не розмовляли, а після того, як тарілки було прибрано, я сказав, що, здається, ніяк не зможу поїхати з нею на Крит. Такі слова, видно, не стали для неї несподіванкою. Скоріше навпаки — вона сприйняла їх як щось зовсім природне. Затиснувши пальцями коротенький чубчик над лобом, вона промовила:

— Звичайно, дуже шкода, що ви, Окада-сан, не можете поїхати зі мною, але що тут вдієш. Поїду на Крит сама. Усе буде гаразд. Про мене особливо не турбуйтеся, будь ласка.

— Уже приготувалася до подорожі?

— Гадаю, що потрібні речі загалом зібрала. Паспорт, дорожні чеки й валізу, авіаквиток забронювала… Та й багаж у мене простенький.

— А що сестра сказала?

— Нас із сестрою поєднує щира дружба. А тому нам дуже тяжко розлучатися. Та оскільки Мальта сильна й розумна, то добре розуміє, що для мене корисно. — І вона глянула на мене, лагідно всміхнувшись. — А ви вважаєте, що вам краще тут залишитися?

— Та мабуть, — відповів я і, вставши, закип’ятив воду в чайнику для кави. — Мені так здається. Останнім часом я раптом подумав, що можу звідси піти, але не втекти. Хоч би як далеко поїхав. А от тобі, гадаю, варто поїхати на Крит. Бо ти багато в чому розрахувалася з минулим і маєш намір почати нове життя. А в мене все інакше.

— Через Куміко-сан?

— Можливо.

— Чекатимете тут, поки вона повернеться?