– А гроші?…

– Іще чотириста тисяч, – сказав Нестор.

– Згода.

Бо вийшов із спальні й зупинився, щоб подивитись на екран. Йому явно подобалось. Більшості людей, як видається, подобається. Нестор натомість вважав порноканал корисним тільки тому, що він забезпечений звуковою доріжкою з передбачувано стабільними хтивими стогонами, котрі стануть на заваді будь-якому можливому прослуховуванню приміщення.

– Завтра опівночі на Іньєстранд Лідо, – повторив Нестор.

– Випиймо за це, – сказав хлопець, простягаючи дві склянки.

– Дякую, але я за кермом, – сказав Бо.

– Авжеж! – засміявся хлопець, ляснувши себе долонею по лобі. – Кола?

Бо знизав плечима, і хлопець розпечатав банку кока-коли, вилив її вміст у склянку і вкинув туди теж скибку лимона.

Вони піднесли склянки і сіли за стіл. Нестор дав знак Бо, і той, витягнувши першу пачку банкнот з портфеля, почав рахувати вголос. Він прихопив з машини торбу, в яку перекладав гроші. Вони ніколи не брали торби замовника, що могли містити датчики, за якими можливо простежити, куди відвозяться гроші. Лише почувши, як Бо збився з рахунку, Нестор відчув, що відбувається щось не те. Тільки він не збагнув, що саме не так. Він озирнувся. Стіни наче змінили колір? Він подивився на свою порожню склянку. Подивився на порожню склянку Бо. І на склянку хлопця-адвоката.

– Чому ти собі лимон не поклав? – запитав Нестор.

Його власний голос долинав начебто звідкись іздаля. І відповідь долинула з того ж таки віддаленого місця:

– Ідіосинкразія на цитрусові.

Бо припинив рахувати; він упав головою на гроші.

– Ти накачав нас наркотиками… – проказав Нестор і потягнувся до нагомілкових піхов по ніж. Він устиг ще усвідомити, що обмацує не ту литку, перш ніж побачив, як до нього наближається масивна підставка світильника. А тоді все змерхло.

Хуґо Нестор завжди любив музику. Під якою він розумів не різновид безладного гамору чи дитячі мелодійки, що їх вважають за музику пересічні люди, але музику для дорослих, мислячих людей. Ріхард Ваґнер. Хроматична гама. Дванадцятиступеневий темперований стрій. Довершеність, чиста математика, гармонія, німецький порядок. Але звук, який він чув зараз, становив протилежність музиці. Суцільні дисонанси, жодного зв’язку між елементами, цілковитий хаос. Прийшовши до тями, він зрозумів, що він у машині, запакований у якийсь великий мішок. Він відчував нудоту, в голові паморочилось; його руки й ноги були зв’язані чимось твердим і гострим, що впиналося в шкіру, – ймовірно, пластикові стяжки, які він сам іноді застосовував на дівчатах.

Коли машина зупинилася, його витягли з машини, і він зрозумів, що перебуває не в мішку, а всередині м’якого чохла на колесах. У нахиленому положенні – напівлежачи, напівстоячи – його штовхали і тягли горбистою місцевістю. Він чув, як крекче й відсапується той, хто тягнув валізу. Несторе гукнув його, зробив цінові пропозиції в обмін на своє звільнення, але не отримав жодної відповіді.