Черговий немузичний звук, атональний гамір, що долинув до його вух, ставав дедалі гучнішим. Він упізнав його тієї миті, коли валізу поклали на землю, і він, лежачи на спині й відчуваючи, як холодна вода просочується крізь валізу, а потім через його костюм, здогадався, де він. Та вода була болотною. А гамір – собачим гавкотом. Різкий, поривчастий гавкіт аргентинських догів.

Але він не знав, що, власне, відбувається. Хто цей хлопець і чого він домагається? Чи це війна за територію? Чи хлопець, що його викрав, – це той самий, хто вбив Калле? Але навіщо заради цього робити такий шлях?

Валізу розстебнули, і Нестор примружився, засліплений світлом від ліхтарика, спрямованим просто йому в обличчя.

Чиясь рука вхопила його за карк і поставила на ноги.

Нестор розплющив очі й побачив матовий блиск пістолета в світлі ліхтаря. Собаки враз припинили гавкати.

– Хто був «кротом»? – запитав голос за ліхтариком.

– Що?

– Хто був «кротом»? Поліція думала на Аба Лофтуса.

Хуґо Нестор примружився проти світла.

– Я не знаю. Можеш мене пристрелити, але я все одно не знаю.

– Хто знає?

– Ніхто. Жоден з нас. Можливо, хтось у поліції.

Промінь ліхтарика опустився нижче, і Нестор побачив хлопця-адвоката. Він тепер скинув свої окуляри.

– Ти маєш бути покараний, – сказав він. – Чи бажаєш ти спершу очистити свою совість?

Що він верзе? Він говорив, як священик. Може, йдеться про того капелана, що вони прикінчили? Але ж то паскудний педофіл – невже хтось захоче мститися за такого?

– Я ні про що не шкодую, – сказав Нестор. – Роби, що сам знаєш.

Він почувався на диво спокійно. Можливо, це був побічний ефект наркотика. Чи, може, річ у тім, що він уже неодноразово пройшов це все подумки і вважав неминучою перспективу саме так закінчити своє життя – з кулею в мозку.

– Навіть про те, як дозволив скалічити оту дівчину, перш ніж перерізати їй горло… оцим ножем?…

Нестор кліпнув очима, коли промінь ліхтарика ковзнув по кривому лезу ножа. Його власного арабського ножа.

– Ні.