– Тоді він намагався поставити мені неправильне запитання. Чи правильне запитання, але неправильним способом. Я відключаюся, якщо співрозмовник запитує мене про уряд. Це наче тест із лакмусовим папірцем на присутність здорового глузду. Що я маю на увазі? Хто, на вашу думку, створює пошукові системи? Розробник програмного забезпечення – ось хто. Комп’ютерні програмісти. Для втілення складного проекту знадобляться найкращі програмісти, а найкращі програмісти у наш час, як знамениті рокери. У них є агенти та менеджери. Вони отримують за роботу шалені гроші. Уряд не може собі дозволити мати з ними справу. Альтернативою є новачки в цьому ділі. Вони наче ті самі рок-зірки, проте в їхньому голодному минулому. Але уряд і їх не наймає. Це не вписується в жодні їхні плани. Ці юнаки є досить дивакуватими.

– Яке ж питання було б тоді правильним, та ще й поставленим правильним способом?

– Йому потрібно було шукати в Силіконовій Долині, а не в уряді.

– А в Силіконовій Долині комусь удалося створити пошукову систему, яка може бачити «Глибинну Мережу»?

Вествуд відповів:

– Ні.

– А от Мак-Кенн побачив якийсь натяк на це у вашій статті.

– Я запитав його, що могло б стимулювати до її створення якусь із великих компаній, скажімо, «Ґуґл». Що не так легко одразу зрозуміти. Така система могла б покращити контроль за виконанням законів, проте грошей вона б їм не принесла. За визначенням. Якби користувачі «Глибинної Мережі» захотіли б її розрекламувати та просунути, вони б просто вийшли в поверхневу Мережу і одразу ж отримали би бажане. Але суть саме і полягає в тому, що вони категорично цього не хочуть. Вони категорично заперечують те, що є користувачами цієї Мережі. І вони завжди це робитимуть. Краща пошукова система лише зробить їхні переконання сильнішими. Ось і все. Це призведе лише до боротьби двох систем, яка ніколи не принесе прибутку. Кому б спало на думку таке робити?

– Мак-Кенн телефонував вам дев’ятнадцять разів. Натяк мав бути досить конкретним.

– Я сказав, що це міг зробити хтось інший. А він міг вирішити, що я мав на увазі уряд. Але це не так. Великі компанії, такі, як «Ґуґл», не завжди були такими. Колись і їхні працівники були дітьми, що весело проводили час у гаражі. Чи в кімнаті гуртожитку. Деяким із них судилося були мільярдерами від самого початку, а деяким ні. Деяким із них просто пощастило зайнятися вирішенням цікавої проблеми, яка через певний час принесла їм мільярди доларів. Це залежить від самої особистості. Від уміння вирішувати, а не від самої проблеми. Це лише потяг до чогось. Хто знає, коли вона себе проявить?