– Тоді, можливо, ця теперішня система є непоганою. У якомусь сенсі. Випадково. У ній є багато перешкод. Але вони мають із цього вигоду.

Ричер запитав:

– А яку вигоду отримує тоді Материн Спочинок? Двісті посилок із «Пентобарбіталом» по дев’ятсот доларів за штуку – це значно менше ніж двісті тисяч, які набіжать за все існування проекту, скоріш за все. Не беручи в рахунок гуртові ціни та вартість пересилки. Це хобі. І ви не можете виплатити таким типам, як Мерченко, їхні гроші для хобі. Там відбувається щось інше. Я це знаю. Тому що…

Він замовк. Ченґ запитала:

– Що саме «тому що»?

– Ми думаємо, що цього типа там убили.

– Якого типа?

– На самому початку. Канавокопачем.

– Ківера?

– Так, Ківера. Навіщо когось убивати через хобі? Мусить бути щось іще.

– П’ятий рівень може бути присвячений якимось особливим товарам. Це може вартувати більшого.

Ричер поглянув на екран. Пошук досі тривав. Сім хвилин уже минуло. Він сказав:

– Я намагаюсь уявити, що там могло бути такого особливого. Такого, щоб вартувало грошей Мерченка.

Хлопець із Пало-Альто сказав:

– Я співчуваю їм усім.

Ричер відповів:

– Я також. Я розумію сенс припиняти спалювання будинків за допомогою грилів. Проте стосовно всього іншого, ми повинні їм дозволити робити те, що вони вважають за потрібне. Вони ж нікого не просили народити їх на цей світ. Це наче повернення придбаного светра назад до магазину.

Ченґ зауважила:

– За винятком того, що це не буде ні просто, ні важко, що якоюсь мірою зобов’язує нас поставити певну межу. Із цим усі згодні?

Вествуд відповів: