Членів спільноти заохочували розпитувати більше про вартість таких послуг.

Це був досить вагомий момент, подумалось Ричерові. Він уявив собі чоловіка, який сходить з поїзда у костюмі та сорочці з комірцем, із саквояжем з якісної шкіри, а тоді він уявив собі ще й жінку в білій сукні, яка більше згодилась би для прийому в Монте-Карло. Обоє багаті, обоє, можливо, хворі. Обоє прямують до гідного кінця. Він чітко бачив їх у своїй уяві: різні люди, різні дні, проте ті самі рухи. У запилюженому вікні двісті третього номера. Вони стояли би там із широко розведеними руками, долонями тримаючись за гардини, і дивилися б звідти на ранок, наче в подиві. Їхній останній ранок.

Ченґ запитала:

– То Майкл із його другом зробили це?

Вествуд відповів:

– Така моя історія. Просто тут. Я запитав би, чи таким буде майбутнє? Воно може бути таким, через якусь сотню років. Хаос, перенаселеність, відсутність води. Така фірма, як ця, може бути на кожному куті. Наче «Старбакс». Проте я повинен побачити це на власні очі. Витративши на це свої гроші на подорожі.

– Можливо, – сказав Ричер. – Після того як ми це перевіримо.

– Що перевіряти? Ми знаємо, що там. Ветеринари відсилають «Нембутал» для тварин у поштових посилках, а багаті клієнти приїздять сюди потягом. І хто серйозно зможе сказати, що хтось із них не має рації? Я міг би запитати, чи «Глибинна Мережа» може передбачити майбутнє. Можливо, так має бути. Врешті-решт, це бажання людини. І нічого більше. Нефільтроване і нерегульоване. І якимось чином воно навіть гармонійне. Права на книжку про цю історію треба шукати в розділі філософії. Тому що саме так усе і трапляється. Ми самі бачили, як таке трапляється. Через сто років це може сприйматися нормально.

– Але ж Ківер тоді не думав, що це нормально. Він міг би знизати плечима. Він міг змінити своє прізвище на Вітґенштайн і зійти зі шляху прогресу. Але щось він у цьому побачив неправильне.

– А ви також це бачите?

– Я не впевнена. А от Ківер точно знав би.

– Що могло б бути не так?

– Я не розумію, як Майкл та його друг могли б собі дозволити ці послуги консьєржа. Не в тому випадку, якщо вони все життя відкладали зайві гроші. То де ж вони в біса поділися?

Хлопець із Пало-Альто запитав:

– Ми закінчили?

Ченґ відповіла:

– Так, і ми дуже вам вдячні.

Ричер додав:

– Ви – господар становища. Ви занурились у їхнє середовище і стали одним із них. Вони не можуть вас бачити, проте ви бачите їх.

Вествуд сказав: