– Його самого. І розклад був дійсним на той момент, коли я починав пошуки.

– Ви його комусь повідомили?

– У цьому полягала дилема. Я не надаю безкоштовних послуг громадянам. Власне, більше там ніякої інформації не було. Той сайт, який мені вдалося знайти лише за дев’ятнадцять годин, мав стільки дзеркал та обманок, що сервери могли з таким самим успіхом знаходитися на Венері чи Марсі. Але Секретні Служби не сприйняли би таку інформацію за правдиву. Вони б перекопирсали всі мої речі, їх би оглянути їхні люди. А ще б вони приблизно з рік за мною наглядали, проводячи зі мною бесіди та консультації. Тож ні, я про це нікого не повідомив.

– І нічого не сталося?

– Слава Богу.

Двадцять сім хвилин.

Пошук досі тривав. А тоді він припинився. Екран монітора змінився списком посилань.

47

47

У списку посилань був один уніфікований показник ресурсу для веб-сайту Материного Спочинку, ще чотири субсторінки і одне зовнішнє посилання, яке хлопець із Пало-Альто захотів перевірити в першу чергу, тому що йому воно здалось незвичним. Йому вдалося знайти одинокий коментар із чату, зроблений дописувачем під логіном «Кров». Він написав: «Я чув, що в Материному Спочинку є класна штука». Цей допис знаходився на одному захищеному ресурсі, який хлопець не розпізнав. Контекст був незрозумілим. Але це не був ресурс для самогубців. Він належав якійсь іншій спільноті. За відчуттями, це були ентузіасти. Інших даних не було. Глухий кут. Хлопець із Пало-Альто сказав:

– Ми звернемось одразу до материнського ресурсу. Ніякого каламбуру.

Він не користувався мишкою. Для цього типу програмного забезпечення вона була зайвою. Лише друковані директиви. Здавалося, що цьому юнакові таке до вподоби. Старомодно. Він був ще старої школи. А ще він був швидким. Його білі як смерть пальці бігали по клавіатурі то вниз, то вгору. Їх майже неможливо було розібрати.

Екран змінився на кольоровий повноцінний веб-сайт. Там було фото. На фото була дорога, яка вела чітко прямо, проходячи поміж нескінченного моря пшениці, і, здавалося, не мала кінця, аж поки вона не зникала в золотавій імлі горизонту, ставши тоненькою, як голка. Це був старий шлях каравану фургонів. Дорога вела на захід від Материного Спочинку.

Але, звісно, це все лише алегорія. Вгорі сторінки було написано: «Вирушайте в цю подорож із нами». А внизу таке: «Материн Спочинок. Нарешті».

Перше посилання на підрядну сторінку мало заголовок «Про нас». Це була спільнота, яка присвятила себе наданню послуг із догляду за людьми похилого віку. Тут обіцяли найкращі товари, послуги, турботу та увагу. Надійність гарантували. Про обачність навіть говорити не треба було.