– Вишлеш мені рахунок.

Хлопець відповів:

– Я викличу для вас машину.

І він натиснув щось на своєму телефоні.

Усі підвелись, Ричер зробив один крок у напрямку дверей, тоді ще один, а тоді раптом підлога ліворуч від нього зі стуком піднялась угору під неприродним кутом, ставши тепер перекошеною на сорок п’ять градусів; це була якась неймовірна сила, миттєва, і йому подумалось тієї миті, що це землетрус. Його перекинуло і вдарило об дверний прохід, він ударився грудьми та шиєю, наче його стукнули дерев’яною колодою два на чотири, після чого він щосили гримнувся на підлогу, відчайдушно почав озиратися навкруги, шукаючи очима Ченґ та очікуючи, що ж станеться далі.

Це був не землетрус. Він сів. Усі інші поприсідали. Він сказав:

– Зі мною все гаразд.

Ченґ відповіла:

– Ти впав.

– Можливо, дошка розхиталася.

– Дошки нормальні.

– Може, котрась із них викривилась.

– У тебе болить голова?

– Так.

– Тобі слід піти до відділення невідкладної допомоги.

– Дурня.

– Ти забув ім’я Ківера. Ти мав сказати: «Хлопець, якого вбило канавокопачем». Класичний випадок афазії[27]. Ти забув слово і почав його описувати. Це недобре. А перед тим ти перечепився біля книгарні. І ти продовжуєш провалюватися в сон. Наче ти про щось фантазуєш чи говориш сам із собою.

– Справді?

– Наче тут усе тобі здається химерним.