51

51

Вони покинули ауді в гаражі для паркування авто приїжджих до міста на бічній вулиці, за чотири квартали від готелю. Двері залишили незамкненими, а ключ не витягли із авто. Вони заховали здобуту зброю в сумці із грошима і понесли до номера Вествуда. Там вони спочатку влаштували невелике шоу, поступово розкриваючи карти, наче на виступі мага. Наче витягали кроликів із капелюхів. Спочатку «Глок», тоді «Беретта», а потім і «Узі», кожен з яких був сприйнятий із великим ентузіазмом, а тоді нарешті сумка повністю розкрилася і на покривало з неї лавиною посипалися гроші.

Вествуд сказав:

– Я передумав стосовно мого твердження про філософію.

Разом із Ченґ вони почали перераховувати купюри, а Ричер тим часом перевіряв зброю. Усі повністю заряджені, плюс іще один пістолет був у них в запасі. В сумі вони мали шістдесят сім патронів, і всі вони були взаємозамінними. «Узі» був у дуже хорошому робочому стані. Як зазвичай і належало «Узі». Простий механізм, спроектований з урахуванням того, якою насправді була боротьба, а не того, якою вона повинна була би бути. Як дехто може сказати про автомат Калашникова. Пістолети були зовсім іншими. Особливо «Беретта», на думку деяких. Вони були точними механізмами. Прекрасно розробленими та міцними, проте мінімального догляду вони все одно потребували. Ричер зробив висновок, що наркодилери таким доглядом зазвичай не переймалися. Гроші на них вони витрачали такі ж самі, як і всі інші люди, проте їхня зброя чомусь часто давала осічку. Правда життя. Поганий догляд або навіть цілковита його відсутність. І «Глок», і «Беретта» не були достатньо змащеними і були брудними на дотик. Це була надійна зброя, і вона перебувала в майже нормальному стані, проте недостатньо хорошому. Принаймні не настільки хорошому, щоб можна було заради заволодіння нею щось скоїти. Про це можна було посперечатися. Це навіть породжувало філософське питання: чи є та зброя, яка не викликає в тебе довіри, взагалі зброєю?

– Ричере, поглянь сюди, – покликала Ченґ.

Він глянув. Зовнішність, вочевидь, таки була оманливою. Поодинокі засмальцьовані п’ятірки, цупкі стоси десяток та нещільно скручені рулони двадцяток були досить реальними на вигляд. Проте це ще було не все. Навіть не половиною історії. Лише запізнілими думками. Їх накидали в сумку як додатковий тонкий шар, який маскував головний її вміст. А там були стоси стодоларових купюр у банківській упаковці. Усі свіжі, ароматні, хрусткі та новенькі. І товсті. По сто купюр у кожній пачці. Сотня сотень давала в сумі тисячу. У кожній пачці. А пачок було багато.