За тим заднім подвір’ям, на яке вони щойно перелізли, доглядали погано. Правду кажучи, за ним не доглядали взагалі. Воно поросло бур’янами та травою, що висотою сягали стегна людини. На задній стіні будинку світилося одне вікно.

Ричер сказав:

– За можливості тримай праву руку в кишені. Примусь їх думати, що в тебе є зброя.

– Це спрацьовує?

– Іноді.

Вона запитала:

– Вони наркодилери?

Він кивнув:

– Це як ті кафе, де ти можеш отримати гамбургер, не виходячи з авто. Вони використовують підлітків для того, щоб ті носили пакунки до машин, а звідти приносили готівку. Вони занадто малі для того, щоб сісти у в’язницю. Хоча цей закон могли вже й змінити. Він міг стати сучасним міфом. Особливо в Оклахомі. Зараз їх, напевно, вважають також дорослими.

Вікно, що світилося, було з правого боку. Мабуть, це була вітальня чи щось таке. Ліворуч були ще одне вікно і двері, проте там було темно. Імовірно, там знаходилася кухня. Вони швиденько проминули невеликий газончик і наблизилися до дверей. Ричер смикнув за ручку. Замкнено. Тоді він відступив трохи вбік і поглянув у вікно. Похмуре місце, вщерть забите сміттям та немитим посудом. Скоринками від піци та порожніми бляшанками. «Ред Булом» та пивом.

Ричер зробив іще один крок убік та притулився до стіни. Він подивився крізь освітлене вікно, лише мимохіть, під певним кутом. Він побачив двох чоловіків. Вони розляглися на різних диванах, кожен втупився у свій телефон. Їхні великі пальці рухалися. Вони або бавилися в гру, або писали повідомлення. На низенькому столику між ними стояло два туристичних рюкзаки. Зроблені з чорного нейлону, нові, проте дуже низької якості. Такі рюкзаки продаються в магазинах, які торгують фотокамерами за десять доларів і телескопами за двадцять. На одному з рюкзаків була пачка тісно зв’язаних гумових стрічок з магазину канцтоварів. Зверху на другому рюкзаку був автомат «Узі».

Ричер відповз назад та приєднався до Ченґ, яка сиділа біля кухонних дверей. Він прошепотів:

– Нам потрібно знайти камінь.

– Для вікна?

Він кивнув.

– А як щодо цього?

Він прослідкував у напрямку її руки. Відірваний від подвір’я клаптик бетонного патіо. Квадратна ділянка з чотирма кутами. Трохи крива. У центрі була діра. Якийсь твердий матеріал. Пластик, або вініл, або суміш обох. Основа для парасолі від сонця.

Він прошепотів:

– Ти зможеш це кинути?

Вона відповіла: