— Я саме працюю над наступною статтею і подкастом, і тут раптом мені вигулькнуло ім’я, яке може вас зацікавити, — почала Ліне, добираючи слова ретельніше й детальніше, ніж було потрібно, маючи на думці, можливо, використати запис згодом. — Я передивилася матеріали поліції і цього імені там не знайшла. Цікаво, чи відоме воно вам?

Адріан Стіллер нетерпеливився.

— Яке ім’я?

— Мартін Гауґен.

У слухавку Ліне чула, як Стіллер гризе льодяника. Мовчання з того боку тривало трохи задовго.

— Звідки ви його взяли? — нарешті запитав Стіллер.

Ліне знову глянула на диктофон. їй не хотілося називати перед слухачами батькове ім’я, але ж можна зупинити запис, коли редагуватиме подкаст. Мовчанка Стіллера була дуже промовиста. Вона таки щось намацала.

— Зі справи, над якою тато працював удома, — пояснила Ліне. — Дружина Мартіна Гауґена зникла 1989 року. Її так і не знайшли. Гауґен працював на будівництві нової автостради неподалік Порсгрюнна, коли зникла Надія Кроґ.

Знову на лінії глуха мовчанка. Промовивши це вголос, Ліне й сама відчула ледь не прямий зв’язок між обома зникненнями. Вона охочіше поговорила б спершу з батьком, ніж зі слідчим з Кріпоса, але телефон батька перебував поза межею досяжності.

— Знаєте, я тут трохи зайнятий. Я вам пізніше сам перетелефоную, — нарешті озвався Стіллер і відразу поклав слухавку.

66

66

П’ять маленьких окунців — ото й увесь улов за три години риболовлі. Перш ніж розпалити багаття і спекти рибу, вони замінили гачки і принаду, закинули волосінь та закріпили вудки на самому краю скелястого берега — червоні поплавки гойдалися на воді.

Мартін почистив рибу. Тепер він сидів біля вогню, натирав рибини сіллю і кожну загортав в алюмінієву фольгу, поклавши перед тим у черевця по добрячому шматочку масла.

Вістінґ вийняв мобільний, увімкнув. Вісім відсотків заряду. Цікаво, чи багато бере увімкнення, може, ліпше не вимикати? Однаково заряд закінчиться за ніч.

Прийшло повідомлення від Ліне з крапкою. «Схоже, добра погода протримається усі вихідні».

«Так, але велика риба досі не взяла принади», — відписав Вістінґ, зиркнувши крадькома на Мартіна.

Аматорська кодова мова звучить доволі комічно, подумав він. Такою мовою поліцейські спілкувалися зі своїми інформантами. Суть послання розуміли лише відправник і отримувач, та для непосвячених обмін подібними репліками однаково міг видаватися підозрілим.