— Про мій попіл?

Вістінґ усміхнувся.

— Зафіксуй своє бажання, напиши заповіт! — запропонував він.

Біля протилежного берега здійнялася зграя вороння. Вістінґ приставив долоню дашком до чола, затуляючись від сонця. Не інакше, як їх хтось сполохав. Ворони розлетілися, а одна склала крила й пірнула між дерева, згодом випурхнула і з краканням знову кинулася вниз, мовби когось атакуючи.

— На кого вона кидається? — запитав Мартін.

— Не знаю. Щось там, у гущавині, мабуть, є.

— Так, але чому одна нападає, а решта повтікали?

— Можливо, ця має що захищати, — висловив припущення Вістінґ. — Гніздо з пташенятами чи ще щось…

Мартін похитав головою.

— Ворони гніздяться навесні. Я мав на увазі, що тварини й птахи поводяться по-різному. В них різні інстинкти. Наляканий кінь здебільшого втікає з двору, а собака демонструє агресію, вишкірюючи зуби. З людьми відбувається щось подібне. Ми успадкували від природи первісні інстинкти, і якщо є загроза нашому життю, хтось нападає, а хтось утікає. Ми не здатні до усвідомленого вибору поведінки, не здатні контролювати своїх інстинктів.

Вістінґ намагався витлумачити Мартінові слова в світлі підозри, що на його совісті загублене життя. Вони прозвучали як спроба виправдатися за свій вчинок.

— Дивився коли-небудь по телевізору оті смішні домашні відео? — розговорився Мартін. — Коли хтось ховається у сміттєвому контейнері, а потім раптово вистрибує з нього, щоб налякати товариша чи колегу з роботи?

Вістінґ усміхнувся і кивнув.

— Зазвичай нам смішно, бо той, кого налякали, переважно кидається у перші ліпші двері, щоб утекти, однак іноді буває, що наляканий автоматично викидає кулаки й б’є наосліп. їхній мозок реагує по-різному. Дев’ять з десяти, не довго думаючи, накивують п’ятами, а один вдається до агресії.

Вістінґ не вважав, що йдеться про успадкований порив відразу захищатися, б’ючи у відповідь, а радше про набуту форму поведінки. Хтось виріс у середовищі насильства й агресії, і звик, що реагувати треба саме так.

— Саме тому в карному кодексі є положення про вимушений спротив і право на самозахист, — сказав він замість суперечити Мартінові. — Людини не засуджують за самооборону чи відповідь агресією на агресію. Іноді доводиться вбити, щоб самого не вбили.

Ворона на протилежному боці озера втретє кинулася в гущавину.

— Ти знаєш такі випадки? — запитав Мартін. — Коли когось виправдовували, визнаючи, що вбивство було самообороною?

— Бувало таке, — відповів Вістінґ і розповів про жінку, яка вдарила свого чоловіка молотком по голові, коли той притиснув її до землі, намагаючись задушити.