Думка про те, що дружина Мартіна Гауґена зникла так само, як і Надія, почала свердлити їй мозок. Раптом знадвору долинув хряск автомобільних дверцят. Ліне підійшла до вікна в спальні, визирнула назовні. То був Адріан Стіллер. Він розмовляв телефоном, жестикулюючи вільною рукою. А вона ж думала, що він удома, в Осло. Обіцяв передзвонити, а натомість онде стояв під її будинком, і Ліне це не подобалося, бо свідчило про значно більшу серйозність ситуації, ніж вона допускала.
Ліне повернулася до вітальні, взяла диктофона, щоб відразу ввімкнути його, щойно пролунає дзвінок у двері.
Адріан Стіллер на східцях ґанку видавався втомленим, ба виснаженим. Бліда шкіра, мішки під очима. Губи пересохли й потріскалися.
— Щось трапилося? — сторожко запитала вона.
Стіллер глянув на диктофон у її руці.
— Проїжджав неподалік, — відказав він і рушив за господинею до помешкання.
Вони сіли по обидва боки столу. Ліне поставила диктофон на стільницю і взяла Амалію до себе на коліна.
— Це стосується Мартіна Гауґена? Він викрадач? — запитала вона.
— Що спонукало тебе до такого висновку? — запитанням на запитання відповів Стіллер.
Його тон мовби роззброїв її, щось у його голосі змусило зніяковіти. Бо, по суті, це був лише необгрунтований здогад, але вона мала достатньо досвіду, щоб довіритися інтуїції. Та й не бачила іншої причини візиту Стіллера.
— Ви його підозрюєте? — допитувалася Ліне, ігноруючи запитання Адріана. — Він татів знайомий. Вони зараз удвох у літньому будиночку Мартіна.
— Вимкни диктофон, — попросив Стіллер.
Ліне послухалася.
— Я разом з твоїм батьком працюю над цією справою, — почав Стіллер. — Це незвичне розслідування, і поїздка на риболовлю — його частина.
Ліне не зовсім зрозуміла, про що йдеться, а Адріан Стіллер, здавалося, не мав наміру вдаватися в детальніші пояснення.
— Але ж ви вважаєте, що Мартін Гауґен викрав і вбив Надію Кроґ?
— Сьогодні вночі проведемо розкопки в пошуках її тіла, — кивнув Стіллер.
— Сьогодні вночі? Де?
— Недалеко від того місця, де вона пропала. Перекриємо Е18.
— Розкопуватимете автостраду?