Вістінґ підшукував найправильнішу відповідь. Вона не мала б бути осудливою, але мусила прозвучати не фальшиво й не в розріз з його принципами.

— Ти — один з небагатьох моїх друзів, — говорив далі Мартін, доки Вістінґ обдумував відповідь. — Посадив би мене до в’язниці?

— Дав би тобі номер телефону доброго адвоката, — нарешті озвався Вістінґ, вдаючи, ніби дуже зайнятий обертанням м’яса на пательні. — І подбав би, щоб все відбулося по справедливості.

Він ледве стримався від спокуси, помацати, чи на місці диктофон у внутрішній кишеньці сорочки. Перевірити, чи він функціонує, не було змоги. Доводилося сподіватись, що техніка не підведе.

— Що означає — найліпший адвокат? — запитав Мартін.

— Це залежить… — відповів Вістінґ, відсуваючи набік пательню.

— Залежить від чого?

— Від того, чи ти зізнаєшся і співпрацюватимеш зі слідством, чи захочеш, щоб судові слухання відбувалися тихо й мирно, а чи влаштуєш цирк на дроті й усе заперечуватимеш.

Мартін поставив на стіл дві тарілки.

— То ти не відпустив би мене? — допитувався Мартін.

— Я подбав би про справедливий присуд.

Вістінґ востаннє перевернув стейки.

— Раніше ж існував термін давності за вбивство. Двадцять п’ять років…

Вістінґ кивнув.

— Я вважаю, це було правильно, — вів далі Мартін. — Всі міняються… Несправедливо карати людину за злочини, скоєні в іншому житті. Людина, яка постає перед судом, уже зовсім не та, яка скоїла переступ.

Так, добрі аргументи на користь терміну давності за вбивство, але не виправдовують самого вбивці, подумав Вістінґ.

Він ніяк не знаходив слушних слів. Міг би похвалити Мартіна за великодушність, за відсутність жадоби помститися тому чи тим, хто позбавив Катаріну життя, але це підірвало б розуміння того, куди провадила ця розмова, і утруднило б Мартінові зізнання.

— Можу з тобою погодитися, — сказав Вістінґ натомість. — До того ж, з роками докази втрачають свіжість. Свідки багато чого не пам’ятають. Імовірність судової помилки зростає.

Мартін знову встав.

— Зготувалися уже, — він кивнув на пательню.