— Навіть якщо сьогодні вночі знайдемо тіло, ідентифікація рештків потягне ще чимало часу. Спершу треба його знайти.

— Що іще ви на нього маєте? — не відступала Ліне. — Мусить ще щось бути, що запустить розслідування по-новому.

Льодяник хруснув на Адріанових зубах.

— Важливо дотримуватися послідовності.

— Я нічого про це не писатиму без вашої згоди.

Стіллер усміхнувся, наче давно звик до таких поступок журналістів, та все ж відповів.

— Відбитки пальців. Ми наново дослідили листи викрадачів за допомогою новітніх технологій. Відбитки Гауґена знайдені в трьох місцях.

— Чому ж не хочете негайно взяти його під варту?

— Бо відбитки не на самих листах, а на вирізаних з газети літерах. Тобто це — непрямі докази. Треба знайти надійніші.

— Чим і займається тато? Він така собі підсадна качка?

— Твій батько таємно працював над цією справою аж двадцять чотири роки. Він ніколи не вірив у невинуватість Мартіна Гауґена.

Ліне потрібний був час, щоб до кінця перетравити слова Стіллера.

— Отже, існує взаємозв’язок між «справою Кроґ» і «справою Катаріни»?

— У кожному разі, вони мають спільний знаменник.

У рації одного з полісменів, які наглядали за розкопками, захурчало. Поліцейський коротко відповів й окликнув Стіллера, показуючи рукою на дорогу. До них наближався білий критий фургон.

— Хто це? — запитала Ліне.

— Техніки з криміналістичної лабораторії, — Стіллер пояснив, що їх викликали, аби були напохваті. — їм не сподобається, що працюють такі громіздкі машини.

Земляні розкопи тривали допізна. Водій екскаватора знімав землю шарами по п’ять сантиметрів за раз. Час до часу йому подавали знак зупинитися, і один з поліцейських ретельно розглядав викопані предмети: коріння, дерев’яні тріски, дрібні камінці.

Ліне фотографувала процес і відсилала фото в редакцію, щоб колеги могли оновлювати матеріал.

За пів години від’їхала перша наповнена землею вантажівка. Ліне зі Стіллером підійшли до краю розкопу десь метр завглибшки. Обірване корінняччя стирчало з гладких земляних стін, але більше нічого там не було.