Стіллер похитав головою.

— Ми маємо припущення, де саме вона похована. Маємо карту.

— Карту?

Адріан Стіллер знову глянув на диктофон і не відповів.

— Я хочу, щоб ти була при тому, коли ми викопаємо тіло, — сказав він натомість.

69

69

Невід вони витягли вже в сутінках. Після заходу сонця відчутно похолодніло. Доки Вістінґ виймав рибу з мокрого невода, пальці йому оніміли від студені. Улов у двох неводах: тридцять шість гольців, чотири форелі й шість окунів.

Вони їх випотрошили, помили й висушили на березі. Найбільші рибини філетували.

Повечеряти вирішили купленими в крамниці стейками. Рибу пересипали сіллю, щоб свіжою довести додому. За порадою Мартіна, Вістінґ уклав свою частку улову на дно відра, посипав грубою сіллю і дрібкою цукру. Наповнив відро шарами риби й накрив накривкою.

Приготування м’яса Вістінґ взяв на себе. За поранням з рибою, стейки потрапили на пательню аж перед десятою.

Вістінґ наколював шматки м’яса виделкою і поглядав на Мартіна, який сидів, поринувши в задуму; він тримав на колінах бляшанку з пивом і незмигним поглядом дивився на вогонь у щілинках дверцят грубки. Він зм’як, подумав Вістінґ. Довірливі розмови розмили певні бар’єри між ними. До зізнання залишався лише крок. Хоч Мартін і мав, що втрачати, та носити в собі таємницю було, мабуть, значно важче.

З м’яса проступили крапельки соку, і Вістінґ перевернув їх виделкою.

Він знову зиркнув на Мартіна: знати б, про що він думає! Кожній людині кортить поділитися з кимось своїми найпотаємнішими думками. Більшість пересічних людей відчуває потребу звіритися комусь, розповісти про проблеми на роботі, про подружнє життя чи про хвороби. Убивця ж бореться зі спокусою поговорити про речі, які неодмінно доведуть його до тюрми. Для такої людини зблизитися з іншою людиною — означає знайти емоційну точку дотику, збудувати для себе місток.

Мартін пересів на стілець, склав руки з пивом на колінах і скоса глянув на Вістінґа.

— Ти ніколи не підозрював мене? — запитав він.

70

70

Ліне зазирнула в кімнату до Амалії. Дівчинка спала. Тумас сидів перед телевізором з пультом у руках.

— Дякую, — ще раз сказала Ліне.