Ліне сіла в авто й рушила вслід за невеличкою колоною автівок. Вечірні сутінки осявали миготливі оранжеві світла. Залога Дорожньої служби оперативно встановила заслони і скерувала потік транспорту в об’їзд.

За вказівкою жінки-поліцейського Ліне проїхала повз заслони й зупинилася на узбіччі. Потім взяла камеру й вийшла з авта.

Автомобілі перестали їхати і зустрічною смугою, отже, трасу перегородили й на протилежному кінці.

Ліне пройшла трохи узбіччям дороги, щоб сфотографувати заслони з деякої віддалі. Фото вийшло дуже ефектним: яскраве оранжеве світло на тлі темряви.

Жінка-поліцейський теж вийшла з авта, перекинулась кількома словами з робітником Дорожньої служби.

Ліне знову підняла камеру, вибираючи такий ракурс, щоб світловідбивні смуги на уніформах не зіпсували кадру.

Доки вона переглядала відзнятий матеріал, повз неї проїхали дві вантажівки. В одної на кузові стояв екскаватор. За вантажівками — два поліцейські автомобілі. Жінка-поліцейський від’їхала трохи заднім ходом, щоб звільнити їм шлях. Ліне клацнула ще кілька кадрів. Щойно проїхав екскаватор, вона вибрала три найліпші фото й відіслала їх просто з камери в редакцію, а сама поквапилася до свого авта.

Ліне сиділа в декретній відпустці вже майже півтора року, працювала журналістом лише від випадку до випадку, і ось тепер гостро збагнула, як їй увесь час бракувало цього драйву, як їй бракувало відчуття перебування в гущі подій.

71

71

З грубки почувся глухий гуп — то перевернулося і впало набік одне поліно. Мартін Гауґен підвівся, відчинив дверцята грубки, вийняв дві картоплини, які там запікалися, і доклав ще дров.

Вістінґ підозрював його від першого ж дня. І ця підозра не полишала його всі двадцять чотири роки, хоча й було доведено, що Мартін на момент зникнення Катаріни перебував за 70 миль від дому.

— Я збрехав би, якби заперечив тобі, — промовив Вістінґ. — Це випадок, про який пишуть усі підручники. Відповідь майже завжди криється у найближчому оточенні.

Мартін знову сів на стілець.

— І нічого мені не казав?

— Але ти ж розумів, що тебе перевіряли? Ми ретельно простежили всі твої пересування і дійшли висновку, що ти, справді, був тоді в Малвіку.

— Ну, так, — кивнув Мартін. — Тільки ж ми удвох ніколи про це не говорили.

Вістінґ поколов виделкою шматки м’яса — ось-ось будуть готові.

— А треба було поговорити?

— Як би ти повівся, якби виявив, що я винен?