— Вона стара як світ. Кровна помста. Вендета.

— Але ми тут до чого?

— Я ж сказав, що ні до чого. Ви з Олегом не мета, а засіб. Ця людина вважає своїм обов’язком помститися вбивці.

— Обов’язком? — Від її викрику в Харрі ледве не луснули барабанні перетинки.

— Якщо ці люди вважають своїм обов’язком мститися,то це просто неандертальці якісь.

Він витримав паузу:

— Мене ця історія пригнічує, але зараз я нічого не можу вдіяти.

Вона не відповіла.

— Ракель?

-Що.

— Ви де?

— Позаяк ти говориш, що вони нас так легко обчислили, як же я можу сказати це по телефону?

— О’кей. Це місце надійне?

— Гадаю, так.

— Ну-ну.

У слухавці пролунав голос якогось росіянина й тут же зник, немов при настроюванні короткохвильового приймача на потрібну радіостанцію.

— Чому ти не можеш просто сказати, що ми в безпеці, Хар-рі? Скажи, що це вигадка, що вони блефують… — мовила вона благально, — ну хоч що-небудь.

Харрі зробив паузу, а потім поволі й чітко вимовив:

— Тому що тобі необхідно боятися, так, боятися, щоб робити вірні кроки.

— Які, наприклад?