Пролунав хрипкий гавкіт Ґреґора. Нарешті!

Вона відчинила вхідні двері й, як і домовлялися, вийшла на ґанок. По саду в бік тераси пробіг якийсь чоловік, інший сховався за будинком. Двоє чоловіків у чорній формі, з невеликими короткоствольними гвинтівками застигли перед нею.

— Все ще у ванній? — пошепки запитав один із них із-під чорної маски. — Ліворуч од сходів?

— Так, Томе, — прошепотіла вона у відповідь. — І спасибі, що приїхали так…

Але вони вже ввірвалися до будинку.

Вігдіс заплющила очі й прислухалася. Швидкі кроки по сходах. Відчайдушне «гав-гав» Ґреґора на терасі. М’який голос Стін-га, що виводив «How fragile we аге»[47], гуркіт дверей до ванної, відчинених ударом ноги.

Вона обернулася й увійшла до будинку. Почала підніматися по сходах. На шум голосів. їй потрібно було випити. Вгорі вона побачила Тома Волера. Маску він зняв, але обличчя у нього так спотворилося, що вона ледве впізнала його. Він пальцем показував униз. Вона опустила погляд. На килимі залишилися криваві сліди. Вона обвела очима вітальню й побачила, що двері на терасу відчинені. Цей баран у чорному щось крикнув їй, але вона не розібрала слів. «План, — ось єдине, що спало їй на думку. — А вийшло не за планом».

36 Waltzing Matilda[48]

36

Waltzing Matilda[48]

На бігу Харрі чув тільки уривчастий гавкіт Ґреґора, немов позаду відбивав секунди метроном. А так навколо стояла повна тиша. Продираючись крізь живопліт, він виставив уперед руки, не звертаючи уваги на шпичаки, що впивалися в долоні та рвали в клапті зразок із колекції Бйорна Борга. Свої одяг і взуття він не знайшов, напевно, вона віднесла все вниз, де сиділа в очікуванні Волера. Він пошукав інші черевики, але тут Ґреґор знову загавкав, і йому довелося рвати кігті в чому був — у штанях і сорочці. Дощ заливав очі, і будинки, яблуні та кущі розпливалися перед ним. Та все ж він розгледів у темряві черговий живопліт. Він здавався невисоким, і Харрі вирішив його перестрибнути, але втратив рівновагу і плюхнувся обличчям на доглянутий моріжок. Біг із перешкодами у нетверезому стані. Не підводячись, Харрі прислухався.

Йому здалося, що гавкає тепер не тільки Ґреґор. Невже Віктор прибув? Так скоро? Волер напевно вже розставив їх по місцях. Харрі звівся на ноги й озирнувся. Він був на вершині пагорба, на який і тримав курс.

Він свідомо уникав освітлених доріг і вулиць, де його могли б побачити і де незабаром з’являться патрульні машини. Він розгледів віллу Албу на Бйорнетроккете. Чотири автомобілі стояли перед воротами, два з них із включеними мигалками. Він подивився на селище по інший бік пагорба. Це Хольмен або, можливо, Грессбанен? Щось на зразок цього. Біля перехрестя стояла звичайна машина із засвіченим світлом стоянки. Вона припаркувалася просто на пішохідній смузі. Харрі діяв швидко, але Волер виявився ще проворнішим. Так паркуються тільки поліцейські.