-Ну?

Харрі втупився в простір.

— Дякую, — сказав він. — Більше запитань не маю.

Вітер на вулиці ще посвіжішав. Харрі ввійшов до телефонної будки на площі Валькірії.

— Беате?

На башті будівлі Морехідного училища сиділи дві чайки й відчайдушно старалися зберегти рівновагу на сильному вітрі. Під ними тягнулися води Осло-фіорду, що набули якогось зловісного чорно-зеленого відтінку, і столичне передмістя Екеберг, де двоє людей на лавці здавалися малесенькими цятками.

Харрі закінчив свою розповідь про Анну Бетсен. Про те, як вони зустрілися. Про останній вечір, події якого геть зникли у нього з пам’яті. Про Расколя. А Беате закінчила свою розповідь про те, що, як з’ясувалося, знайдений у підвальній комірці Харрі ноутбук три місяці тому було куплено в одному з магазинів мережі «Експерт» біля Колізею. І що гарантію виписано на ім’я

Анни Бетсен. І що підключений до комп’ютера був мобільний телефон, загублений Харрі.

— Ненавиджу крик чайок, —- признався Харрі.

— Це все, що ти хочеш сказати?

— У цей момент — так.

Беате підвелася з лавки:

— Мені не можна було приходити сюди, Харрі. А тобі не можна було дзвонити мені.

— Але ж ти прийшла. — Харрі втратив надію прикурити на різкому вітрі. — Значить, ти мені віриш. Чи не так?

Замість відповіді Беате сердито сплеснула руками.

— Мені відомо не більше, ніж тобі, — сказав Харрі. — Я навіть не впевнений, що не я вбив Анну Бетсен.

Чайки знялись і, спіймавши порив вітру, в елегантному стилі виконали фігуру вищого пілотажу.

— Так розкажи тоді, що тобі відомо, — попросила Беате.

— Я знаю, що цей тип якимсь чином зумів добути дублікат ключа від квартири Анни і проник до неї в ніч убивства. А йдучи, прихопив із собою її ноутбук і мій мобільник.

— А чому твій мобільник опинився в квартирі Ганни?