— Компакт-диск, — розгублено мовила вона.

— Це не просто диск, — заперечив він, — це «Purple rain»[53]. Постав його, і все зрозумієш.

Волер уважно роздивлявся її, поки вона поралася зі своїм убогим музичним центром, який вона та її сестри по статі називають стереосистемою. Фрьокен Льонн красивою у прямому розумінні слова не назвеш, можливо, по-своєму привабливою. Форми у неї не вельми — потримати нема за що, але тільце стрункеньке і пружне. І їй подобалося те, що він виробляв із нею, вона навіть виявляла цікавість до грубого сексу — в розумних межах. У всякому разі, в попередніх раундах, коли він злегка стримував себе. Так-так, вони не обмежились одним побаченням у нього вдома. Що, власне кажучи, дивно, адже вона зовсім не в його смаку.

Але якось увечері, коли він відчухрав її за повною програмою, вона, як і більшість жінок, із якими він зустрічався, не цілком сприйняла правила гри. До певної міри це йому подобалось, але зазвичай призводило до розриву. Взагалі-то воно йому тільки на руку. А Беате ще хай спасибі скаже. їй і зовсім могло не бути добра з цього. Декілька днів тому, коли вони лежали в його ліжку, вона раптом розповіла, де бачила його вперше.

— На Грюнерльокка, — сказала вона. — Це було ввечері, ти сидів у червоній машині з опущеним склом, а повз тебе проходили натовпи людей. Це сталося минулої зими.

Слова її Волера приголомшили. Особливо тому, що, коли пам’ять його не зраджувала, минулої зими вечірньої пори він був на Грюнерльокка тільки в ту суботу, коли вони уколошкали Елен Єльтен.

Помітивши, як у нього змінилось обличчя, вона сказала з переможними нотками в голосі:

— Я обличчя добре запам’ятовую. Fusiform gyrus. Це така звивина в мозку, завдяки їй людина запам’ятовує обличчя. А в мене вона розвинена до надзвичайності. Мене в кунсткамері треба показувати.

— Напевно, — сказав він. — А що ти ще запам’ятала?

Він підвівся на ліктях, нахилився над нею, провів великим пальцем по горлу. І відчув, як кров у неї в жилах забилася, мовби в до смерті переляканого зайчика. Чи, може, це в нього пульс почастішав?

— Так ти, напевно, і того мужика запам’ятала? — запитав він, починаючи прикидати, чи знає хто, що вона була тут сьогодні ввечері. Чи не пробалакалася вона кому-небудь про їхні стосунки, хоча він її попереджав? Чи є у нього мішки для сміття в кухонній шафі?

Вона обернулася до нього і здивовано посміхнулася:

— Що ти маєш на увазі?

— Ти впізнаєш того мужика, якщо, наприклад, тобі покажуть його фотографію?

Вона подивилася на нього довгим поглядом. Обережно поцілувала.