Беате закрила обличчя руками. Все немовби повернулося знов. Весь той день. Із круглим, немов здивованим сонцем на безглуздо безхмарному небі. Вона теж думала, що їй це приснилося.

— Але хто ж грабіжник? Хто знав ім’я твого батька, знав усіх, хто розслідує пограбування, і розумів, що з двох поліцейських реальну загрозу являв тільки старший інспектор Льонн. Хто діяв так холоднокровно й обачливо, поставивши твого батька в безвихідь, знаючи, який вибір він зробить? Щоб безперешкодно його розстріляти, а потім легко обставити переляканого молодого інспектора. Хто ж це такий? Га, Беате?

Сльози текли у неї між пальців.

— Рас… — вона стримала ридання.

— Не чую? Ну ж, Беате?

— Расколь.

— Вірно, Расколь. І лише він. Тому що поплічник його був у люті. Вони, мовляв, грабіжники, а не вбивці. Більш того, він зваляв дурня, пригрозив Расколю, що з’явиться з повинною і здасть його з потрухами. Щастя його, що він устиг ушитися за кордон, перш ніж Расколь із ним розібрався.

Беате розридалася. Волер витримав паузу:

— А знаєш, що найсмішніше у всій цій історії? Те, що ти позволила вбивці себе обдурити. У точності як колись твій батько.

Беате підвела погляд:

— Що… що ти маєш на увазі?

Волер знизав плечима:

— Ви просили Расколя назвати ім’я вбивці. А він вистежує одного типа, який погрожував свідчити проти нього у мокрій справі. І що він робить? Зрозуміло, називає вам ім’я цього типа.

— Лева Гретте? — Вона досуха витерла сльози.

— А чом би й ні? Ви могли допомогти йому вийти на слід. Я читав, що ви знайшли його в петлі. Що він сам наклав на себе руки. А я в цьому зовсім не впевнений. Швидше хтось вас злегка випередив.

Беате кашлянула:

— Ти про дещо забуваєш. По-перше, ми знайшли передсмертну записку. Лев залишив після себе не дуже багато записів, але я говорила з його братом, і він знайшов декілька старих шкільних зошитів Лева на горищі в Дісенгренді. Я показала їх Жану Хуе, графологові з Управління кримінальної поліції, й він підтвердив, що записка написана рукою Лева. По-друге, Расколь відбуває термін. Добровільно. Якось це не стикується з твоїм твердженням, що він готовий убити, аби уникнути покарання.

Волер похитав головою:

— Ти здібна дівчинка, але, як і твій батько, у психології розбираєшся кепсько, ти не розумієш, як функціонує мозок злочинця. Расколь не сидить у в’язниці, просто він тимчасово розташовується в «Ботсені». І вирок за вбивство в корені змінив би його положення. А ти тим часом його захищаєш. І його друга Харрі Холе. — Він нагнувся вперед і поклав руку їй на зап’ястя. — Пробач, Беате, якщо завдав тобі болю, але тепер тобі все відомо. Твій батько помилки не припустився. А Харрі співробітничає з тим, хто вбив його. Так що робитимемо? Разом шукатимемо Харрі?