Беате стиснула повіки, вичавила останню сльозу. Потім знову розплющила очі. Волер простягнув їй носову хустку, і вона взяла її.

— Томе, — сказала вона, — мені треба дещо тобі пояснити.

— Немає потреби. — Волер погладив їй руку. — Я розумію. Випробування вірності. Але подумай, як би вчинив у такій ситуації твій батько. Адже він був професіонал до самих кісток, вірно?

Беате в задумливості дивилася на нього. Потім поволі кивнула. Перевела подих. І тут задзвонив телефон.

— Ти не відповіси? — після трьох дзвінків запитав Волер.

— Це мама, — сказала Беате. — Я передзвоню за тридцять секунд.

— За тридцять секунд?

— Мені цього вистачить. Просто я хочу пояснити тобі, що коли б я навіть і знала, де зараз Харрі, то тобі сказала б в останню чергу. — Вона протягнула йому хустку. — І поквапся взутись і залишити мене.

Том Волер відчув, як від люті у нього солодко заломило в хребті й потилиці. Він почекав кілька секунд, насолоджуючись цим відчуттям, а потім обійняв її однією рукою і пригорнув до себе, судорожно хапаючи ротом повітря. Беате намагалася його відштовхнути, але він знав, вона вже відчула, що він її хоче, і значить, її щільно стиснуті губи скоро розкриються.

Після шести дзвінків Харрі повісив трубку і вийшов із телефонної будки, куди тут же впурхнула дівчина, що чекала своєї черги. Він обернувся спиною до Кьольберг-гате, звідки дув вітер, запалив сигарету і випустив дим у бік парковки з житловими автопричепами. По суті, вельми комічна ситуація. Ось він стоїть тут, на відстані двох пристойних спроб у змаганні по кидку каменями від криміналістичної лабораторії з одного боку, будівлі Управління поліції — з іншого і вагончика, де ховається, — з третього. У костюмі, позиченому йому циганом. Оголошений у розшук. Із сміху помреш.

Харрі скреготнув зубами. Він напівобернувся, коли побачив патрульну машину, що проїздила по забитій автомобілями, але безлюдній вулиці. Сон його не брав. І він не міг просто так валятись і не діяти, коли час працював проти нього. Він загасив сигарету об каблук і вже зібрався було додому, як раптом побачив, що телефон звільнився. Харрі подивився на годинник. Скоро північ. Дивно, що її немає вдома, а може, вона спала і не встигла взяти слухавку. Він набрав номер. Вона відповіла після першого ж дзвінка:

— Беате.

— Це Харрі. Я тебе розбудив?

— Я… так.

— Соррі. Може, завтра передзвонити?

— Ні, здорово, що зараз подзвонив.

— Ти сама?

Настала пауза:

— Чому ти запитуєш?

— У тебе голос… Гаразд, забудь. Ти що-небудь знайшла?