— Я і справді дуже втомилася, Томе. — Вона підвелася з крісла. — Якщо у тебе ще є запитання, на які ти не отримаєш відповіді, то відкладімо цю розмову на завтра.

Том Волер не рушив із місця:

— У мене сьогодні сталася розмова з охоронцем у «Ботсені». Харрі побував там учора ввечері, з-під носа у нас ушився, хоча ми всю криміналку на ноги підняли. Ти знала, що Харрі у згоді з Расколем?

— Не збагну, про що ти говориш і яке все це має відношення до справи.

— І я теж, але пропоную тобі сісти, Беате. І вислухати коротку історію; мені здається, вона змусить тебе подивитися на Харрі та його друзів іншими очима.

— Відповідь буде негативною, Томе. Йди геть!

— Навіть якщо ця історія пов’язана з твоїм батьком?

Він помітив, як у неї здригнулися губи, і зрозумів, що він на вірному шляху.

— У мене є джерела — як би це сказати, — недоступні простим поліцейським, от чому мені точно відомо, що сталося, коли твого батька застрелили в Рюєні. І хто вбив його, теж відомо.

Беате напружено втупилася в нього.

Волер розсміявся:

— На таке ти не розраховувала, вірно?

— Ти брешеш.

— Батька твого вбили з «узі» шістьма пострілами в груди. Згідно з рапортом, він увійшов до банку для переговорів із грабіжниками сам і без зброї, отже, ніяких аргументів у нього не було. Він міг добитися тільки того, що грабіжники рознервуються і ще більше зробляться жорстокими. Страшенна помилка. Незбагненна. Особливо якщо врахувати, що твій батько славився своїм професіоналізмом. Але насправді з ним був напарник. Багатообіцяючий молодий інспектор, у якого попереду блискуча кар’єра. Але він ніколи не стикався з пограбуванням банку live[55], в усякому разі з нальотчиками і справжніми стволами. Того дня він запропонував відвезти твого батька додому після роботи, оскільки завжди прагнув опинитися в товаристві начальства. Отже батько твій під’їхав до Рюєна не на своїй машині, про що в рапорті не мовиться. Адже коли вас із мамою повідомили про те, що сталося, машина стояла у вас в гаражі, вірно, Беате?

Він помітив, як у неї на шиї набубнявіла й посиніла артерія.

— Чорт би тебе забрав зовсім, Томе.

— Іди сюди й послухай татусеву казочку, — сказав він і ляпнув рукою по маленькій подушці, що лежала поряд із ним. — Тому що я говоритиму дуже тихо, а тобі, чесно кажучи, слід її запам’ятати.

Вона мимоволі наблизилася до нього на крок, але зупинилась.

— О’кей, — сказав Том. — Сталося так того дня… коли це трапилось?

— У п’ятницю, третього червня, чверть по третій, — прошепотіла вона.