Цілий наступний тиждень Стентон провів у своєму невеличкому помешканні; сили його швидко відновлювались. Бернадет ходила на закупи, готувала їсти, всіляко про нього дбала. І щоночі вони кохалися. 

Стентон розумів: це й справді кохання. Він закохався в іншу жінку. Ще зовсім недавно щось таке й уявити було годі. 

Його гризла провина, і Бернадет це відчувала. 

— Ти почуваєшся так, ніби зрадив свою дружину, правда? — озвалася вона якось невдовзі після півночі, коли сиділа в ліжку й уже звично після любощів палила цигарку. 

— Вибач, — мовив він. — Це так помітно? 

— Тільки коли ти змовкаєш отак, як зараз. — Літо й далі тішило чудовою погодою, вікно було відчинене, і кімнату заливало місячне світло, у якому бліда шкіра Бернадет аж наче світилася сама. — Знаєш, любощі тобі не заборонені. Тобто я не бачу в цьому нічого поганого. Її ж немає уже досить давно. 

— Не в любощах справа, — відповів він. — Навряд чи Кессі заперечувала б, щоб я кохався з іншою. Особливо з такою чудесною жінкою, як ти. 

— А проти чого вона в такому разі заперечувала б? 

— Мені цікаво, чи заперечувала б вона проти того, що я у тебе закохуюсь. 

Бернадет глибоко затягнулася димом. Стентон дивився, як підносяться в такт віддиху її груди. 

— Ох, так, розумію, — сказала вона. — То ти в мене закохуєшся? 

— Думаю, вже закохався. 

— Що ж, це добре, — відповіла Бернадет, — бо я в тебе також закохалася. — Вона простягнула руки й обняла його. — І знаєш, мені здається, що й проти цього Кессі не перечила б. Вона ж тебе кохала, а ти кохав її, і якщо те, що кажуть про небо, — правда, то зараз вона там і розуміє, що мертва, а ти — живий і мусиш жити далі, скільки тобі відведено, і хай що з тобою нині відбувається, це жодним чином не применшує того, що ти колись мав і завжди матимеш із нею. 

Стентон розумів, що вже вдруге у житті опинився на великому емоційному роздоріжжі. 

Вперше таке трапилося з ним тоді, коли він познайомився й одружився з Кессі. Дехто вважає, що, знайшовши кохання, сягає сповнення, досконалості. У кількох фільмах йому траплялося чути слова «Ти мене сповнюєш», які там мали чомусь за достоту великий вияв ніжних почуттів. Сам Стентон ніколи не дивився на кохання так, ніби це лише якийсь не надто й значний придаток до його особистості. Кохання, яке він відчував до Кессі, його не сповнило — воно його створило. Адже раніше, наскільки йому бачилося, сповнювати там не було особливо чого. Своє життя до знайомства з Кессі Стентон не надто й пригадував. Мама померла, коли він був ще підлітком. Потім потяглися один за одним різні навчальні заклади, і сім’ю йому до певної міри замінило курсантське середовище; звідти він і пішов в армію, яка, по суті, стала його життям. Але ж не можна бути лише солдатом, треба бути ще й особистістю, повноцінною людиною, яка відчуває, що знайшла своє місце у світі, і власне такою людиною Стентон почав відчувати себе тільки після того, як познайомився з Кессі. Фактично, кохання до неї подарувало йому буття.