Подорож тяглася й тяглася без кінця і краю. 

Стентон нервувався і ніяк не міг заспокоїтися. Його вже не дивувала химерність усього, що з ним відбувалося, не дивували такі незвичні спочатку запахи і звуки, не дивувала тряска у вагонах, що їх тягнув за собою паровоз, не дивували геть-чисто пантомімні костюми, через які він почувався на перших порах так, ніби брав участь у зйомках якогось напрочуд реалістичного історичного фільму. Він нарешті позбувся звички хапатися що кілька хвилин за мобільний телефон у кишені й остаточно змирився з думкою, що той не задзвонить уже ніколи. І не забував купувати на вокзалі книжки і газети, бо розумів, що іншої розваги у потягу точно не знайти. 

Хіба що розговоритися з якоюсь чарівною жінкою, а вона потім рано чи пізно розіб’є тобі серце. 

Думка про Бернадет досі завдавала чималого болю, особливо у Відні, через який пролягала дорога до Берліна. Та Стентонові той біль приносив, на диво, певну розраду, бо свідчив: його серце здатності розбиватися не втратило. Всупереч усьому, що спадало йому на думку після смерті Кессі, він мав іще живу душу, а отже, був здатний кохати. І кохав — далі кохав Бернадет. 

По приїзді до Берліна Стентон вирішив, що не винайматиме знову помешкання, а зупиниться в готелі. Його тактика й далі полягала у тому, щоб переховуватися в усіх на очах, і він оселився в «Кемпіньскі» — одному з найкращих і найпопулярніших готелів міста. Грав роль заможного і пихатого німецького офіцера, який повернувся з усіма своїми статками на батьківщину і радий донести цю новину до відома хоч би й цілого світу. 

— Я — капітан Людвіґ Дрехслер, колишній офіцер Імперського Африканського корпусу, — гаркнув він, підійшовши до стійки адміністратора. Уся його чванькувата і бундючна манера розмови й поведінки вельми наочно свідчила про непохитну самовпевненість білого чоловіка, звиклого командувати тубільними солдатами. Адміністратор улесливо залопотів був щось на знак привітання, але Стентон гучно ляснув по стійці своїми армійськими документами та шкіряними рукавичками і грубо його перебив: 

— Мені потрібен двокімнатний номер з ванною і туалетом. Найкращий, майте на увазі. Якщо номера найвищого стандарту, який відповідав би моїм вимогам, у вас немає, прошу підказати, де я зможу такий номер знайти. 

У цьому неотесаному, допіру з Африки, відставникові, який, намагаючись справити належне враження, відверто пускав дим в очі персоналові готелю, нікому й на думку не спало б запідозрити самозванця-англійця, який убив імператора, а тепер переховується від поліції.