— Чому? — запитав я. — Хіба ж ваша охорона не пильна?

— Звичайно, пильна, — відповів директор в’язниці. — Тільки говорити про де повинен я, а не він. Кінець кінцем, у пеклі не до веселощів.

— Це правда, — погодився я.

— Розлютивсь я тоді. Розпорядився суворо стежити за додержанням правил внутрішнього розпорядку, хоч і дістав від міністерства юстиції вказівку бути якомога поблажливішим. До того ж правила внутрішнього розпорядку жодної в’язниці у світі не забороняють арештантові бути цілком щасливим. Але в мене тоді просто вже не витримали нерви. Ви повинні це зрозуміти, пане Шпет. Колера присудили до звичайного одиночного ув’язнення з посиленим режимом. Замикати в темну камеру... гм, власне, забороняється. І ось через кілька днів я помічаю, що наглядачам Колер подобається, вони його навіть поважають!

— І що тепер? — запитав я.

— І тепер я з ним змирився, — пробурмотів директор в’язниці.

— Ви теж його поважаєте?

Целлер задумливо подивився на мене.

— Бачте, пане Шпет, — промовив він, — коли я сиджу отак у камері й слухаю його... Хай йому дідько, він випромінює якусь незбагненну силу, впевненість, і тоді до мене починає повертатися віра в людей, в усе добре, прекрасне... Наш священик, до речі, теж у захваті від нього. Це як чума. Та потім я, слава богу, знову стаю здоровим реалістом і не вірю в те, що люди можуть бути цілком щасливі. А у в’язниці — й поготів, хоч як ми тужимося полегшити тут життя. Зрештою, ми ж не звірі. Але злочинці — це злочинці. І згодом я знов кажу собі: «Цей чоловік може виявитись небезпечним, повинен виявитись небезпечним». Ви ще молодий адвокат, тому стережіться, щоб він не наставив вам пастку. А найкраще вам, думаю, взагалі не вплутуватись у таке діло. Це, звісно, лише порада. Ви, зрештою, адвокат, і самі вирішите, що робити. Якби ж тільки менше було всяких пройдисвітів та крутіїв... Той чоловік або святий, або диявол, і я вважаю своїм обов’язком попередити вас про це. Що я й зробив.

— Щиро дякую, пане директор, — сказав я.

— Зараз я накажу привести до вас Колера, — зітхнув він.

Доручення. Розмова з цілком щасливим чоловіком відбулася в суміжній кімнаті. Умеблювання таке саме, краєвид за вікном — також. Коли наглядач привів почесного доктора Ісаака Колера, я підвівся. Старий був у бурій тюремній робі, його наглядач — у чорній уніформі й мав вигляд поштаря.

— Та сідайте, сідайте, Шпет, — сказав доктор Колер. Він узагалі поводився тут як господар — великодушно й підкреслено привітно.