— Грек шукає грекиню!

— Боже мій! — здивувалася мадам Білер. — Хіба ви грек? — І вона втупилася в повнувату, незграбну постать пана Архілохоса, що належав швидше до нордичного типу.

— Розумієте, мадам Білер, — сором’язливо сказав він, — я знаю, що люди уявляють собі греків трохи інакшими, не такими, як я. Ще за давніх часів мій предок переселився до цієї країни, щоб згодом, у війську Карла Сміливого, загинути в битві при Нансі. Отож я не дуже схожий на справжнього грека. З цим я згоден. Але здебільшого взимку, в такий туман, у холоднечу, в такий дощ, мадам Білер, мене тягне назад, тягне на батьківщину, якої я зроду не бачив, тягне до Пелопоннесу з його червонуватими скелями і блакитним небом (якось я прочитав пре це в «Матчі»). Ось чого я хочу побратися тільки з грекинею, адже тут, у цій країні, вона почувається, либонь, такою ж самотньою, як я.

— Ви справжній поет, — сказала Жоржетта і витерла очі.

Архілохос і справді одержав відповідь, уже на третій день: невеличкий напахчений конверт із аркушиком паперу, блакитним; як небо Пелопоннесу. Хлоя Салонікі писала йому про свою самотність і питала, коли вони побачаться.

За Жоржеттиною порадою Архілохос відповів листом: вони можуть зустрітись у кав’ярні «В Огюста» в неділю такого-то січня. Вони впізнають одне одного з червоний троянди.

Архілохос убрався в свій святковий темно-синій костюм, який йому справили ще для конфірмації. А пальто забув удома. Він хвилювався. Не знав, чи не податися йому назад, сховатися в своїй мансарді, і вперше йому стало прикро коли побачив Бібі, той чекав біля кав’ярні, ледь видний крізь туман.

— Давай сюди дві синенькі[51], — сказав Бібі й простяг свою братню руку. — Магді-Марії доконче треба брати уроки англійської.

Архілохос здивувався.

— У неї новий кавалер, дуже порядний, — пояснив Бібі, — тільки він говорить виключно англійською.

Архілохос із червоною трояндою в петельці віддав Бібі гроші.

Жоржетта чекала вкрай схвильована, а Огюст, як завжди, коли в ресторанчику не було людей, сидів у своєму костюмі велогонщика біля грубки й розтирав голі ноги.

Мадам Білер прибирала на стойці.

— Цікаво, хто ж це прийде, — сказала вона. — От якби щось гладеньке й гарненьке. Сподіваюсь, не дуже стара, вона про вік нічого не пише. Та хто хоче про нього згадувати!

Геть змерзлий Архілохос замовив чашку гарячого молока.

І коли він протирав собі окуляри, що запотіли від молока, до ресторанчику ввійшла Хлоя Салонікі.

Короткозорий Архілохос спершу побачив замість Хлої щось невиразне, під білим овалом обличчя, десь праворуч, велику червону пляму — троянду, як він здогадався, але тиша, що запала в залі, ця мертва тиша, котру не порушував ані дзенькіт посуду, ані людський подих, настільки його занепокоїла, що він не зміг одразу почепити собі на носа окуляри. Та тільки-но це йому вдалося, як він тут же їх скинув і знову заходився збуджено протирати.