— Одначе який у вас вигляд? — здивувався президент. — Ви десь забруднили ваш одяг. Людовіку, почисть добродія щіткою.

— Дозвольте, — сказав камердинер і взявся чистити терориста від куряви і пташиного посліду.

Архілохос не зважувався перечити, хоча боявся, що ручна граната в кишені його пальта може від тієї щітки нараз вибухнути. Тож він зрадів, коли камердинер допоміг йому скинути пальто.

— Ви схожі на мого дворецького на бульварі Сен-Пер, — сказав Архілохос.

— То мій зведений брат, — пояснив камердинер, — він на двадцять років молодший за мене.

— Мені здається, — мовив президент, — ми з вами маємо про що побалакати. — І повів свого вбивцю коридором, тепер уже яскраво освітленим.

Вони увійшли до невеличкої кімнати з вікнами на набережну. В ніші між вікнами на столику, вкритому білою лляною скатеркою, стояв коштовний посуд, горіли свічки, в їхньому світлі виблискували кришталеві келихи.

«Я його задушу, — вперто подумав Архілохос, — це найпростіше зробити».

— Сідайте-но, друже мій, голубе, — ґречно сказав старий президент, легенько торкнувшись Арнольфової руки. — Звідси ми можемо, коли схочемо, глянути на подвір’я, побачити вартових із білими плюмажами. Ото б вони дивом дивувались, якби довідались, що хтось до мене дістався. З драбиною ви чудово вигадали, це мене особливо тішить, бо й мені часом доводиться перелазити через мур у такий спосіб і теж уночі, точнісінько як ото ви зробили, — але це тільки між нами кажучи! — старому президентові теж часом доводиться вдаватися до такого, в житті всяке буває. Вам, людині, якій притаманне високе поняття честі, я можу в цьому зізнатись, але не тим панкам із преси. Людовіку, налий нам шампанського.

— Щиро дякую, — сказав Архілохос, але подумав: «Однаково я його вб’ю».

— Повечеряймо курчатами, — радісно повідомив старий добродій. — Ми з Людовіком завжди маємо на кухні курчат. О третій ночі — курча й шампанське. У цьому є, безперечно, щось мудре. А ви, узявши штурмом палацовий мур, здається мені, добряче зголодніли.

— Таки зголоднів, — щиро визнав Архілохос і згадав, як видряпувався палацовою стіною.

Камердинер слугував їм із великою гідністю, однак увесь тремтів, і це непокоїло грека.

— Не зважайте на те, що Людовік тремтить, — сказав президент. — Він був камердинером шістьох моїх попередників.

Архілохос протер собі окуляри серветкою. «Зручніше, либонь, гранатою», — міркував він, і досі ще не знаючи, як узятися до діла. Адже не можна сказати: «Пробачте!» — і схопити президента за горло. А тоді треба ще вбити й камердинера, бо він миттю викличе варту, а це ускладнить усю справу.