А проте Архілохос їв і пив, спершу щоб виграти час і призвичаїтись, а далі просто тому, що це йому сподобалося.

Старий добродій врешті викликав в Архілохоса пошану й симпатію, йому вже здавалося, що він розмовляє з батьком, якому можна щиро про все розповісти.

— Курча надзвичайно смачне, — сказав президент.

— Справді, — погодився Арнольф.

— І шампанське непогане.

— Зроду не думав, що воно таке чудове, — визнав Архілохос.

— Можна водночас і побалакати, — запропонував старий, — нам не треба критися один від одного, поговорімо про вашу Хлою, то ж через неї ви так знервувалися.

— Сьогодні у каплиці святої Елоїзи я страшенно злякався, — сказав Архілохос, — бо зненацька збагнув усю правду.

— В мене теж склалося про вас таке враження, — визнав старий.

— Коли я побачив вас у церкві при всіх орденах, мені нараз сяйнула думка: ви прийшли сюди тільки через те, що Хлоя...

— Ви так мене поважаєте? — спитав старий добродій.

— Ви були для мене взірцем. Я мав вас за переконаного ворога алкоголю, — нерішуче сказав Архілохос.

— То повигадували газети, — пробубонів президент, — уряд веде боротьбу з алкоголем, тож мене завжди фотографують із склянкою молока.

— Усі також вважають, що в моральному плані ви людина надзвичайно сувора.

— А це вигадки жіночих товариств. Ви чоловік непитущий?

— Непитущий і до того ж вегетаріанець.

— Але ж ви п’єте шампанське, їсте ось курятину.

— Я вже не маю ідеалів.

— Мені боляче це чути.

— Усі люди — лицеміри.