Люди Рата вже займалися цією справою. Геннінг та Червінські сиділи в «Ексельсіорі» з восьмої години ранку й продовжували допитувати персонал готелю. Пліш та Плум мали знайти всіх працівників, які чергували у тому крилі останніми днями. Якщо Ґольдштайн скористався службовими сходами, інші працівники мали б помітити ще щось.

Насправді найкращим кандидатом для проведення інтерв’ю з працівниками готелю був би Ґреф, але Бьом його перехопив раніше. Помічник інспектора зайняв кімнату для допитів Б і продовжував допитувати свідків. Кількість людей, які нібито щось бачили, а насправді хотіли лише привернути до себе увагу, знову зросла після статті у «Таг». Здебільшого це були антисеміти, які скористалися приємною для себе нагодою, щоб звинуватити поліцію у своїх невдачах: американський гангстер, що вільно розгулював Берліном, так він ще й був євреєм, який, очевидно, нападав на людей з СА! Хоча Рату подобалася думка про те, що тепер деякі «коричневі сорочки» будуть тихенько сидіти собі у своїх нацистських кнайпах і більше не наважаться виходити на вулицю через страх перед таким, як Ґольдштайн. Якщо це справді так, то в результаті втечі Ґольдштайна вулиці Берліна, ймовірно, стали більш безпечними, аніж небезпечними. У всякому разі він не заздрив Ґрефу, адже йому доводилося мати справу з цими ідіотами; у нього самого не вистачило б терпіння на щось подібне.

Був уже полудень, і Рат сидів за своїм столом. Він кілька разів дзвонив Червінські та іншим слідчим, але старший інспектор Кіліан досі не мав жодних зачіпок. Несанкціоноване публікування поліцейського фоторобота в газеті «Таг» дало слідчим багато інформації, але з неї було жодної користі. Їм постійно доносили на різних невинних людей, які не були схожі на Авраама Ґольдштайна, проте здебільшого мали одну спільну рису: вони були євреями, яких прагнули очорнити заздрісні сусіди чи колеги.

Рат підвівся і посадив собаку на повідець. Він потребував свіжого повітря. Спочатку він купив пару фрикадельок в кафе «Ашингер», а потім попрямував до телефонних будок на вокзалі. Йому пощастило, і він знайшов вільну. Поки пес займався фрикадельками, господар кинув монетку в монетний отвір.

— Пана Вайнерта зараз немає в редакції, — сказав голос на лінії. — Хіба ви не знаєте? Він полетів разом з доктором Екенером.

— На дирижаблі?

— Саме так. Хіба він вам цього не казав? Він вирушив у подорож до Ісландії.

Рат повісив слухавку. Його єдиний контакт зі столичною пресою був зараз десь над Північним Льодовитим океаном. Було б непогано, якби Бертольд Вайнерт розповів йому щось про інформатора Фінка. Рат узяв повідець Кірі і знову вийшов на свіже повітря, шукаючи спокою у парку Монбіжу та сподіваючись, що там у нього з’являться хоч якісь ідеї.