Сьогодні в коридорах було тихо, внизу в холі не залишилося ані сліду бойових дій, які тиждень тому призвели до закривавлених носів та більш серйозних поранень. Вона ніколи не думала, що такі сцени будуть можливі у стінах університету. Поки сама їх тут не пережила.

Вона дивилася на двері кабінету Геймана. Що ж, вона могла почекати, у неї було достатньо часу. Відтоді, як вона вирішила погодитися на відпустку Вебера, вона відчула справжню свободу. Після візиту Гвідо вона не відчувала бажання повертатися до Ліхтенберга, до того задушливого кабінету Вебера, до тих чоловіків, які лаяли своїх колег й ніколи не сприймали її рівною собі.

Вона дедалі більше розуміла, що без впливового наставника їй як жінці буде дуже важко самоствердитися на службі юстиції. Проте якщо у жінки був такий наставник, вона одразу ж наражалася на слизьку підозру колег щодо того, що вона служить цьому чоловіку й іншими способами. У «замку» вона не мала таких проблем. Бьом підтримував її як міг, і ніхто нічого не казав з цього приводу. Геннат також цінував її роботу, а для неї була важлива думка обох цих чоловіків. Їй було байдуже, що про неї думають інші колеги чи що про неї думає Гереон. Хай собі вірить, що вона переймається речами, які того не варті. Що вона проявляє занадто багато симпатії. Що вона не підходить для цієї роботи. Хіба не це він мав на увазі? Ха!

Всі її думки знову були про нього! Хіба не було жодного іншого чоловіка, про якого вона могла б подумати?

Нарешті. Кабінет Геймана відчинився, і звідти вийшов студент, на кілька років молодший за неї, ще зовсім зелений, але вже зі щойно загоєним шрамом на обличчі, який він тепер гордо носив на прогулянках. Він кинув на неї такий зарозумілий погляд, що Шарлі навіть забула привітатися. «На добраніч, Німеччино», — ось усе, що вона подумала, коли побачила, як він з важливим виглядом йшов до проходу, цей худорлявий хлопець, який, очевидно, вважав себе вінцем творіння. На добраніч, отже, такі люди будуть представляти верховенство права в майбутньому! Минулого тижня цей хлопець під захистом своїх приятелів, ймовірно, бив комуністів, євреїв та інших однокурсників, яких він сприйняв за комуністів чи євреїв. А тепер він зайшов до кабінету професора, щоб показово покаятися, старанно ігноруючи той факт, що Гейман притримувався віросповідання Мойсея, поки це служило його власній кар’єрі. Шарлі підвелася, постукала у двері й увійшла до кабінету. Гейман сидів за своїм столом.

— Вітаю, фройляйн Ріттер, — сказав він, — вибачте, розмова тривала трохи довше. Будь ласка, сідайте.